З кожним роком зростає кількість дітей, які виховуються в так званих неповних родинах – лише кимось одним із батьків, здебільшого матір’ю (більше 90% випадків), рідше – батьком-одинаком. За статистикою в Україні наразі понад сто тисяч родин отримують виплати, бо виховують дітей без другого партнера. Але фактично в Україні таких родин в десять разів більше – близько мільйона, тобто це кожна п’ята сім’я з дітьми (в розвинених країнах цей показник також коливається у межах 10-30%). За останній рік через війну таких сімей очевидно стало ще більше. В найближчі десятиліття очікується, що приблизно половина дітей, народжених сьогодні, хоч трохи до досягнення ними 18 років перебуватиме в неповній сім’ї.
Що означає бути батьком-одинаком? Батьки-одинаки – це батьки, які утримують та виховують дітей самотужки без допомоги партнера. Вони можуть бути незаміжніми або проживати одні, можуть бути розлученими, розірвати стосунки чи овдовіти; вони можуть бути чоловіками чи жінками, молодими чи літніми, освіченими чи неосвіченими. Тобто причиною того, що родина є неповною, можуть бути різні обставини: усвідомлене рішення жінки народити дитину поза шлюбом, розлучення та наступна неучасть одного з батьків у вихованні дитини, смерть когось із батьків тощо. Кожна з цих причин залежно від обставин може бути по різному стресогенною і по різному вплинути на виховання та розвиток дитини, тому універсальних рішень не існує. Оминаючи юридичні аспекти питання одинокого батьківства, зосередимось на тому, чи можуть виникати проблеми у разі виховання дитини лише одним із батьків? Чи існують унікальні особливості неповних сімей, які піддають ці сім’ї ризику? Чи обставини, які сприяли дедалі більшій кількості неповних сімей в останні десятиліття, і є причиною виникнення цих факторів ризику?
Додатковими стресогенними чинниками для дітей можуть виявитися такі проблеми неповної родини, як нестача фінансів, дефіцит часу, почуття провини, страх за майбутнє, самотність, відсутність підтримки, перевтома, емоційне вигорання та зневіра в собі батьків. У порівнянні з однолітками, вихованими обома батьками, діти з неповних сімей частіше стикаються з емоційними та поведінковими проблемами, такими як агресія або ризикована поведінка. В нещодавно розлучених матерів частіше діагностують депресію, що може виявитись додатковим стресовим чинником для дитини. Медики все частіше розглядають порушення розвитку дитини через призму несприятливого досвіду дитинства, а такими потенційно травматичними подіями можуть виявитися розлучення, розрив стосунків батьків, бідність, проблеми з психічним здоров’ям батьків, вживання ними психоактивних речовин, домашнє насилля тощо. Травматичний досвід дитинства може спричинити «токсичний стрес» та призвести до тривалих серйозних порушень у фізичному та психічному здоров’ї дитини, мати істотні довготривалі наслідки. З іншого боку, незважаючи на ці труднощі, завдяки підтримці дорослих із часом діти здебільшого можуть їх долати, відновлюватися, розвиватися та особистісно зростати.
Останні дані міжнародних досліджень свідчать про те, що діти з неповних сімей в середньому гірше почуваються, ніж діти, які живуть з обома батьками, зокрема вони дещо гірше навчаються в школі, в цілому навчаються не так тривало і мають проблеми зі збереженням постійної роботи в молодому віці. Сучасні дані свідчать про те, що втрата контакту з батьками, економічні труднощі, стрес, міжбатьківський конфлікт – усе це певною мірою спричиняє труднощі для дітей і призводить до їх гіршого психологічного благополуччя. Це не означає, що кожна дитина, яка зростає в родині лише з одним із батьків, почуватиметься гірше, ніж дитина, яка виховується в сім’ї з двома батьками. Однак одиноке батьківство все ж збільшує ймовірність або ризик погіршення психологічного благополуччя дітей. Наслідки для подальшого психологічного благополуччя дитини також залежать від її статі і статі батьків-одинаків, оскільки хлопчики та дівчатка здебільшого налагоджують тісніший емоційний зв’язок із батьками саме своєї статі.
За даними окремих досліджень, суттєвий вплив на психологічне благополуччя дитини має не лише статус родини, а більшою мірою стиль виховання батьків-одинаків: за умови прийняття, захисту, турботи та уваги з боку батьків, діти мали позитивну орієнтацію на життя та краще психологічне благополуччя. Головна мета виховання дитини в будь-якій родині – допомогти дитині стати повноправним членом та носієм культури її суспільства. У різних культурах існують дещо відмінні уявлення про те, що таке «хороше виховання» дитини. Результати наукових досліджень суперечать поширеному уявленню, що лише родина з двох батьків – матері та батька, – може створити найсприятливіші умови для розвитку дитини. Не всі діти з неповних сімей перебувають у групі ризику; багато дітей із неповних сімей виростають сильними та вдячними за те, що вони діти відданих, працьовитих батьків, які є для них взірцем сили та мужності, які всупереч усім труднощам забезпечили їм піклування, тепло, любов і підтримку. Не лише батьки, інші численні дорослі відіграють важливу роль у вихованні дитини, однак менш важливо, хто саме ці дорослі, як більш важливо те, що саме ці дорослі роблять і наскільки вмілими вихователями вони є.
Доцент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб Наталія Богуцька
