3-го березня щорічно відзначається Міжнародний (Всесвітній) день охорони здоров’я вуха та слуху. Як правило, цього дня проводять різноманітні заходи, спрямовані на підвищення поінформованості населення щодо можливих причин втрати слуху та їх усунення.
Щоб зрозуміти механізми виникнення розладів слуху, варто згадати анатомію та фізіологію цього органу. Він складається з трьох частин: зовнішнього вуха (вушна раковина та слуховий прохід), середнього вуха (барабанна порожнина та слухові кісточки) та внутрішнього вуха (равлик із перетинчастим лабіринтом).
Барабанна порожнина з’єднується із зовнішнім середовищем через носоглотку і слухову (Євстахієву) трубу, тому повітря проникає досередини під час ковтання і позіхання. Це дозволяє підтримувати в барабанній порожнині тиск, рівний атмосферному, що є необхідною умовою для коливань барабанної перетинки. Тепер стає зрозумілим, що будь-які інфекції та захворювання вуха, вірусні та бактеріальні інфекції (краснуха, кір, свинка, в т.ч. COVID-19), травми голови або вуха, надмірний шум та гучні звуки (актуально для молоді, яка полюбляє слухати музику у навушниках), приймання ототоксичних медикаментів (препарати для лікування пухлин, деякі антибіотики, сечогінні препарати), серцево-судинні захворювання, зокрема гіпертонічна хвороба, атеросклероз тощо, можуть призвести до появи одно- або двобічної приглухуватості чи повної втрати слуху.
Особливо лячною для пацієнтів є раптова втрата слуху, тому пропоную розібратися детально з цим станом.
Раптова втрата слуху – це суб’єктивне відчуття, яке виникає з одного боку або обабіч, може бути кондуктивною, сенсоневральною та змішаною.
Кондуктивна викликана патологічними станами зовнішнього слухового ходу (сірка, стороннє тіло), барабанної перетинки (перфорація) або середнього вуха (запальний процес).
А ось сенсоневральну втрату слуху називають ще «нервовою приглухуватістю», оскільки в патологічний процес втягується спіральний ганглій з першим нейроном, VIII пара черепних нервів та всі анатомічні структури слухового шляху до скроневої частки головного мозку. Гостра форма цієї патології виникає протягом короткого проміжку часу, часто супроводжується шумом у вухах та/або запамороченням, іноді – супроводжуватися головним болем, втратою рівноваги.
Зрозуміло, що методики лікування кондуктивної та сенсоневральної форми раптової втрати слуху будуть різними.
Які тести та проби проводить лікар, окрім огляду та рутинного обстеження, щоб відрізнити їх? Одна з найпростіших проб – це проба з камертонами (див. малюнок). Це безболісна процедура за допомогою механічного пристрою, який відтворює чисті тони. Обов’язково пацієнту запропонують пройти аудіометрію. Цей метод суб’єктивний, використовується лише у дітей середнього та старшого шкільного віку і дорослих, він не дозволяє точно діагностувати місце ураження. Тому для уточнення діагнозу необхідні інші види діагностики слуху – об’єктивні. Це імпедансометрія, отоакустична емісія, коротколатентні слухові викликані потенціали (КСВП), МРТ, УЗД судин голови та шиї.
Хто лікує розлади слуху? Отоневрологія — це медична спеціальність, яка знаходиться на межі отоларингології, неврології та нейрохірургії. Лікар отоневролог займається діагностикою рівня ураження периферичних нервів, які сполучають ЛОР-органи з відділами головного мозку, лікує розлади слуху, запаморочення різного походження тощо. Але, як правило, пацієнти звертаються зо допомогою до ЛОР-лікаря, який за потреби залучає лікарів інших спеціальностей – невропатолога, сурдолога, кардіолога.
Підготувала к.мед.н., доцент кафедри нервових хвороб,
психіатрії та медичної психології Васильєва Наталія
