На відміну від інфаркту міокарда, захворювання мозку ставлять на пацієнта та його родину тавро, ніби душевні хвороби – це кара Божа за гріхи чи в людину вселилися чорти тощо. Звісно ж, всі ми боїмося хвороб, які можуть завдати шкоди нашій особистості.
Стигматизація хворих з психічними розладами – це упереджене ставлення до наявності психіатричного діагнозу, госпіталізації чи диспансерного обліку в диспансерах психоневрологічного профілю і навіть до консультацій у спеціалістів даного профілю, є причиною відмови населення від спеціалізованої медичної допомоги.
Термін «стигматизація» походить від слова «стигма», яким в Стародавній Греції називали клеймо на тілі злочинця або раба, з другої половини XIX ст. воно почало використовуватися в медицині як «ознака хвороби».
Дослідження, проведені щодо громадської стигми психічних розладів, показали, що шизофренія пов’язана з найгіршими показниками (наприклад, по змінним некомпетентності, насильства і небезпеки) серед населення в цілому. Недавні дослідження, проведені в області самостигматизації, продемонстрували, що більше 40% людей з шизофренією відчувають сильну стигматизацію і навіть називають стигму «другою хворобою».
Негативні наслідки пережитої стигми були описані щодо почуття власної гідності, якості життя, розширення прав і можливостей, звернення за психіатричною допомогою та її дотримання, а також підвищеною суїцидальністю, навіть в ремісії. Стигма також негативно впливає на зайнятість, дохід, громадську думку про розподіл соціальних виплат і витрат на охорону здоров’я. Необхідно більше знань про стигматизацію та її причини, щоб мати можливість успішно боротися з дискримінацією.
Серед різних компонентів стигми, самостигматизація – негативний погляд на себе в результаті стигматизуючих ідей, які підтримуються суспільством – найбільшою мірою впливає на погляди про пошук психіатричної допомоги. У одному з досліджень в Австралії 44% респондентів повідомили, що вони б відчували сором при необхідності відвідування психіатра. Також було виявлено значущий негативний взаємозв’язок між самостигматизацією і пошуком допомоги. Схожим чином в дослідженнях в Голландії і Бельгії самостигматизація була негативно пов’язана з намірами звернутися за допомогою до психіатра.
Цікаву статистику надає у своїй книзі «Наш творчий мозок» Дік Свааб. У більшості західних країн близько 16% дорослого населення колись у житті зазнавали депресії. Натомість у Китаї цей показник всього 5%. Проте це зовсім не означає, що китайці значно здоровіші за нас, а сигналізує про те, що люди з депресією не мають сміливості звернуться до психіатра. Відповідно кількість самогубств в Китаї втричі більша, ніж у західному світі. Відвести дитину з розладами навчання чи поведінки до психіатра в Китаї – табу. Гіперактивних дітей лікують абсолютно неефективно традиційною китайською медициною.
Фахівці в області психічного здоров’я вважаються одними з основних джерел стигматизації психічних розладів. Три чверті досліджень з 2007 року показали, що переконання фахівців в області психічного здоров’я і прагнення до соціальної дистанції не відрізнялися від переконань населення в цілому або були навіть більш негативними. Попри те, що фахівці в області психічного здоров’я демонстрували більш позитивні переконання щодо психіатричного лікування і цивільних прав, результати, що стосуються стереотипних переконань (тобто небезпеки, некомпетентності, поганого прогнозу, відповідальності), були суперечливими: дослідження повідомляли про схожі, більш негативні або більш позитивні переконання в порівнянні з населенням в цілому.
Тож що ми можемо зробити для подолання стигматизації та табуїзації захворювань мозку:
У розмові завжди згадуємо людину першою, а потім особливості її стану. Наприклад не «шизофренік», «біполярник», а «людина з шизофренією/ біполярним розладом» тощо.
Використовуйте емоційно нейтральні конструкти, уникаючи фраз на кшталт «ви стаждаєте від депресії…» чи «пацієнт бореться з…» тощо.
Будьте обережні, коли пов’язуєте психічні розлади з поведінкою людини, вчинками, її гендером, вірою тощо.
Уникайте порівнянь з особистим досвідом, якщо ви ніколи не мали психічних розладів. Наприклад не порівнюйте депресію з особистим досвідом моментів, коли ви почувалися пригнічено. Порівняння відчуттів людини, у якої депресія з тимчасово пригніченим настроєм може змусити її відчувати провину.
Якщо людина вже має відчуття провини або сорому, наголосіть їй, що це медичний стан або захворювання таке саме як астма чи діабет. Це не ознака слабкості, не риса характеру, не кара за гріхи чи вроки.
Відповідно людині не варто сподіватися, що цей стан пройде сам по собі. Так само як не вдасться перечекати перелом руки. Наголошуйте на саме професійній медичній допомозі.
Надавайте інформацію так, щоб вона знищувала стигму, а не провокувала її і пам’ятайте, що відверті розмови про психічне здоров’я полегшують звернення людини за медичною допомогою. Захворювання мозку не є чимось містичним чи неймовірним, тож ніщо не може виправдати стигматизацію чи вигнання такої особи з суспільства.
Матеріал підготувала:
Герасим’юк Ірина, асистентка кафедри нервових хвороб,
психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка
