Історія медицини як галузь науки на землях України пройшла складний і важкий шлях.
Описання в літописах діянь монахів-лічців Агапіта, Пантелеймона, Феодосія та інших можемо вважати одними з перших зачатків для пізніших «словників українських лікарів», подібні описання перших лічців-лікарів становлять початки всесвітньої історії медицини. Матеріали до історії народної медицини, монастирської, козацької, цехової медицини знаходяться в давніх рукописах і першодруках.
Наприкінці ХІХ ст. відомим на українських землях істориком медицини став Савелій Григорович Ковнер (1837-1896, уродженець м. Вільна). Він вчився в рабинській школі, був викладачем єврейського училища, опісля закінчив Університет св. Володимира і став земським лікарем, працював довгий час у м. Ніжині, згодом у Києві. Знав багато мов, в тому числі стародавніх, підготував основані на першоджерелах фундаментальні праці із всесвітньої історії медицини. В тодішніх умовах формування історії медицини на землях підросійської України відбувалося в полі розвитку російської науки. Видатним істориком медицини в Галичині був професор Львівського університету Вітольд Зємбіцький (1874–1950, уродженець Львова), завідувач кафедри історії і філософії медицини. Після закінчення медичного факультету у Львові він працював у клініці внутрішніх хвороб, протягом року перебував у закордонних клініках Цюриху, Страсбургу і Парижу. Він відзначався високою ерудицією, заснував часопис «Боротьба за здоров`я» (1917), опублікував багато праць з історії медицини, видав низку бібліографічних та біографічних праць, був редактором «Польської лікарської газети», співавтором «Польського біографічного словника», автор понад 500 публікацій. Важливий етап становлення української історії медицини пов’язаний із формуванням новітньої української медицини в Галичині за влади Австро-Угорщини. Вже із зародженням перших українських медичних видань і організацій (кінець ХІХ ст.) з`явилися історичні описання різних проблем медицини, окремих захворювань, способів лікування та попередження недуг, з’явилися перші українські новітні медико-історичні публікації. В опублікованих у Львові працях Євгена Озаркевича (1861-1916) подані перші відомості з історії вивчення та профілактики інфекційних недуг (починаючи від Гіпократа); Володимир Щуровський (1890-1969) – шеф санітарної бригади Українських Січових Стрільців, пізніше лікар Української Галицької Армії, опублікував спогади про медицину в УГА; Володимир Білозор (1890-1969) – лікар Українських Січових Стрільців та УГА, командант шпиталю в Кам’янці-Подільському, опублікував нариси про медичну службу в роки Визвольних змагань. Максим Музика (1889-1972) – згодом професор-мікробіолог, у 1920 р. опублікував велику статтю “Розвиток медичної науки і літератури на Україні в 1917-1918 рр.”. Розпад Російської імперії приніс Україні на деякий час визволення від російського поневолення, настав бурхливий розвиток української медицини, що почався в період УНР і продовжувався протягом десятиріччя «українського відродження». В цей час багато зроблено для розвитку новітньої української історії медицини. Першим великим медико-історичним дослідженням цього часу є обширна стаття Овксентія Васильовича Корчака-Чепурківського (1857-1947) “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи у Києві за перше десятиліття Радянської влади на Україні”. Автор – видатний український гігієніст та демограф, професор соціальної та загальної гігієни Київського медичного інституту, один із засновників Української Академії Наук і перший серед медиків академік – дійсний член ВУАН (1921), тісно співпрацював з Михайлом Грушевським. В роки Української національної революції був в числі організаторів медичного факультету Українського державного університету, став його деканом, за Директорії був другим Міністром народного здоров’я і опікування України (1919). О.Корчак-Чепурківський відважувався в той час писати про розвиток української національної вищої школи та реалізацію національної ідеї, роль національних принципів, про русифікаторську політику центру і владних структур. Окремі матеріали з історії української медицини публікували в 20-30-ті роки ХХ ст. українські лікарі-практики, військові лікарі, науковці. Олександр Митрофанович Пучківський (1881-1937, уродженець Чернігівщини), засновник і завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту (1921–1937), засновник першої української наукової школи оториноларингологів, видатний український вчений світової слави (розстріляний більшовиками у 1937 р.) дослідив історію своєї спецiальностi вiд найдавнiших часiв, працi давнiх та середньовiчних авторiв, зокрема, письмена часiв Київської Руси-України, часiв Гетьманщини та iн., опублікував велику працю “Основнi дати розвитку отоларингологiї (ЛОР) в колишнiй Росiї та в СРСР” (1936), в якій навiв данi про усiх отоларингологiв, якi працювали до 1936 р. Ця праця досi залишається унiкальною, незамiнимою для iсторiї медицини. Йому належать обширний “Покажчик літератури громадської та народньої медицини, гігієни, санітарії та бальнеології України по 1890 рік”, статті про українців, які створювали російську медицину. Спомини військового лікаря. опублікував Мартирій Галин (1856-1943) – доктор медицини, головний хірург Київського військового шпиталю, один із організаторів і голова Медичної секції Українського наукового товариства в Києві. Видатним українським істориком медицини радянської доби був Сергій Авраамович Верхратський (1894-1988, уродженець Вінничини), хірург, професор і завідувач кафедри шпитальної хірургії Івано-Франківського медичного інституту (1946–1971). Він походив із сім’ї священика, навчався у Варшавському та Одеському університетах, був учасником Визвольних змагань. Великий ерудит, автор наукових праць з хірургії, дослідник народної медицини; написав ряд праць (деякі досі неопубліковані) з історії української медицини, за що його звинувачували в “ярому націоналізмі”. Тема його докторської дисертації – «Матеріали з історії медицини на Україні до часів уведення земства» (1945), Він автор єдиного підручника з історії медицини українською мовою (видання 1964,1974,1983 і 1991 рр.), значно скороченого цензурою. Написав працю «Медичний фольклор на Україні», спогади про визвольні змагання 1918-1919 рр. Серед вчених, які внесли вклад у розвиток української загальної та спеціальної історії медицини були фахівці різних спеціальностей. Іван Якович Дейнека (1904-1970), уродженець Полтавщини, хірург, ректор Вінницького та Одеського медичних інститутів, опублікував українською мовою “Короткі нариси з історії хірургії в Українській РСР” (співавт.- Ф.С.Мар’єнко). Михайло Сергійович Спіров (1892-1973, уродженець Нижегородської губернії в Росії) – професор, завідувач кафедри анатомії Київського медичного інституту, опублікував книгу “Київська анатомічна школа” (1965), привів деякі дані про довго замовчуваних режимом українських анатомів. Праці з історії мікробіології опублікував Сергій Степанович Дяченко (1898-1992, уродженець Чернігівщини) – професор-мікробіолог, завідувач кафедри мікробіології Київського медичного інституту. Історії гігієни та інших галузей медицини присвячені статті Сергія Аркадійовича Томіліна (1877-1952) – професора-гігієніста, санітарного статистика, демографа, завідувача кафедри соціальної гігієни Харківського медичного інституту. Праці з історії медицини публікував Лев Іванович Медвідь (1905-1982, уродженець Вінничини), професор-гігієніст, організатор і директор Київського науково-дослідного інституту гігієни праці і профзахворювань, пізніше Всесоюзного інституту гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластмас. Д.С.Воронцов, В.М.Нікітін та П.М.Сєрков підготували “Нариси з історії фізіології на Україні “ (1959), філолог М.С.Думка з Івано-Франківська видав монографію “Медицина скитів” (1960).
Українська історія медицини має розвиватися з врахуванням досвіду історичної науки України, досягнень світової історії медицини, на тих традиціях, які були на українській землі, на фундаменті, закладеному як українськими, так і іншими вченими і літописцями протягом більше ніж тисячоліття, на працях лікарів-науковців в краю та в діаспорі. Вона повинна стати гідною і вагомою складовою української історичної науки та всесвітньої історії медицини.
Матеріал підготував: проф. Швець В.І. кафедри фізіології імені Я.Д.Кіршенблата БДМУ
