За даними ВООЗ паразитарними хворобами у світі заражено понад 4,5 млрд людей, при цьому чверть населення Землі уражена глистними інвазіями. Серед паразитарних хвороб на Україні на гельмінтози припадає 90,2%. Найбільш масово поширеними гельмінтозами в нашій країні є аскаридоз, ентеробіоз, трихінельоз, токсокароз.
У містах та селах України останніми роками зросла чисельність домашніх тварин, в тому числі собак і котів. Їх інвазивність паразитами, бездоглядне утримання зумовлюють забруднення навколишнього середовища інвазійним матеріалом, що призводить до зараження людей різними паразитарними захворюваннями, зокрема токсокарозом.
Проблема токсокарозної інвазії залишається поза увагою багатьох практичних лікарів, працівників ветеринарної медицини, органів санітарно-епідеміологічного нагляду, науковців. Актуальність цього питання зумовлена тим, що джерелом інвазії є хворі на токсокароз собаки, а кількість цих домашніх улюбленців, зокрема бездомних, дуже велика й постійно збільшується. При цьому в Україні серед широких мас населення недостатнім залишається рівень культури їх утримування та вигулювання. Собак можна побачити на територіях шкіл, дитячих майданчиків, у парках та інших громадських місцях. Сьогодні ці території можуть стати місцями масового зараження людей токсокарозною вісцеральною личинковою форм
Токсокароз- зоонозний гельмінтоз із фекально-оральним механізмом передачі збудника, який спричиняється міграцією личинок круглих червей роду токсокара, і перебігає з рецидивною гарячкою і переважним ураженням легень, печінки, а також алергічними проявами. Відомі 2 види токсокар – Тoxocara canis та toxocara mystax
Тoxocara canis (собача токсокара) паразитує в організмі тварин родини Собачих. Це нематода, самка довжиною 6-8 см, самець 4-10 см. Термін життя статевозрілої особини в кишечнику собак складає близько 4-6 міс. Щодоби самка відкладає біля 200000 яєць крім того, як правило, у кишечнику собак паразитує декілька (до десятків і сотень) дорослих статевозрілих особин. Щоб стати інвазійними яйця повинні визріти в сприятливих умовах (вологість 80% і температура вища 12 0С). на Буковині ці природні умови є достатніми. У ґрунті яйця токсокар зберігають життєздатність тривалий час, а в пробах фекалій залишаються життєздатними понад 2,5 роки..
Епідеміологія.
Джерелом та резервуаром інвазії toxocara canis для людини є хижаки родини собачих(собаки, шакали, вовки) а toxocara mystax – родини котячих (коти, рисі, леопарди). Не дивлячись на те, що джерелом токсакарозної інвазії для людини є переважно собаки, прямий контакт із цими тваринами провідного значення немає. факторами передачі можуть бути шерсть тварин, забруднені харчові продукти, вода, руки. Певного значення має професійний контакт з грунтом.
За даними досліджень проведених вченими з Японії, доведено, що комахи, зокрема, таргани, відіграють роль у розповсюдженні токсокарозу, оскільки поїдають яйця токсокар і до 25% виділяють їх у життєздатному стані.
Людина є “сліпою гілкою” в циклі розвитку токсокар, тому що в її організмі розвиток токсокари призупиняється на личинковій стадії, що і супроводжується симптомокомплексом залежно від локалізації личинки та місця ураження. Максимальна кількість хворих спостерігається серед дитячого населення. Сезон зараження людей триває впродовж всього року, проте максимальна кількість зараження відбувається в літнє-осінній період
З огляду на епідеміологію токсокарозу можна виділити наступні групи ризику захворювання:
–– Вікові – діти 3-5 років, що інтенсивно контактують з ґрунтом
Професійні – ветеринари і працівники розплідників для собак, автоводії, автослюсарі (контакт з елементами ґрунту при обслуговуванні автомобілів), робочі комунального господарства, продавці овочевих магазинів;
-Поведінкові – розумово відсталі і психічно хворі із звичкою геофагії і низьким рівнем гігієнічних навиків, а також психічно нормальні люди із звичкою геофагії;
– Інші – власники присадибних ділянок, городів, особи, що займаються полюванням з собаками.
Зараження людини відбувається у разі заковтування інвазійних яєць токсокар.
Клінічні прояви токсокарозу залежать від локалізації паразитів та інтенсивності інвазії. Зазвичай у людини перебіг захворювання найчастіше трапляється у вигляді латентних та субклінічних форм, з ураженням різноманітних органів і без специфічної симптоматики.
Інкубаційний період триває декілька місяців, рідше- років.
Розрізняють вісцеральну, очну, нервову, шкірну та безсимптомну форми хвороби.
Вісцеральний токсокароз спостерігається як в дітей, так і в дорослих. Проявляється рецидивуючою гарячкою впродовж декількох тижнів і навіть місяців. При цьому температура частіше субфебрильна, рідше – фебрильна. Спостерігається збільшення л/вузлів, нерідко – тотальна лімфаденопатія.
В переважної більшості хворих спостерігається ураження легень, бронхіти, бронхопневмонії.
У 80% хворих спостерігається збільшення печінки та селезінки.
У третини хворих захворювання супроводжується рецидивуючими висипаннями на шкірі, які щільні на дотик.
В окремих випадках токсокароз перебігає із розвитком міокардиту чи панкреатиту.
Ураження ЦНС спостерігається за міграції личинок у головний мозок. Відбувається зміна поведінки людини. В клінічній картині домінує виникнення судом, парези та паралічі.
При ураженні очей виникають кератити, увеїти, офтальміти, зрідка можлива сліпота. Здебільшого процес однобічний.
Діагностика токсокарозу за клінічними ознаками надзвичайно складна, внаслідок поліморфізму проявів. Суттєвого значення має епідеміологічний анамнез та ряд лабораторних досліджень (Ефективними методами діагностики токсокарозу є імунологічні тести засновані на виявленні в сироватці крові специфічних антитіл або антигенів паразита)
Прижиттєвий паразитологічний діагноз токсокарозу практично неможливо встановити, оскільки виявити мігруючи личинки в організмі важко та й ідентифікувати їх за гістологічними зрізами досить не просто. Апріорі кінцевий паразитологічний діагноз токсокарозу виставляють тільки при виявленні мігруючих личинок у біоптаті тканин.
Лікування.
Проблема специфічної терапії токсокарозу не є вирішеною, задовільні результати отримують у разі проведення дегельмінтизації спеціальними препаратами (альбендазол, мебендазол, тіобендазол, які призначають один раз на добу впродовж місяця в добовій та курсовій дозах згідно маси тіла та віку). Офтальмологи використовують лазерокоагуляцію для руйнування токсокарних гранульом. Призначають також антигістамінні препарати, етеросорбенти.
При повільному поліпшенні клініко-лабораторних показників курси специфічної терапії проводять через 3-4 міс. Іноді потрібно 4-5 курсів лікування.
Прогноз при токсокарозі в більшості випадків є сприятливим. Проте, при інтенсивній інвазії і проникненні личинок в життєво важливі органи захворювання може призвести до смерті.
