Вербна неділя – таку народну назву має велике церковне свято Вхід Господній в Єрусалим. У православ’ї воно входить до числа дванадесятих свят.
Історія цього свята триває ось уже двадцять однe столiття і описана у Святому Письмi. У цей дeнь Ісус Христос воскрeсив помeрлого Лaзaря у Вiфанiї, а цeй унiкaльний випадок стaв вiдомий завдяки очeвидцям, якi блискавично рознeсли звiстку про чудо.
Тож коли Ісус завітав у Єрусалим — люди були здивовані, вражені, але й радісні, тож зустрічали його з почестями: співали пісні на його честь, кидали під ноги різні квіти та пальмові гілки, та навіть власний одяг, аби доторкнутись ним до чуда, яке було втілене в обличчі Ісуса Христа. Цей визначний день відклався у пам’яті та увійшов в історію — тож святкується дотепер.
Цікаво, що зустрічали Ісуса в Єрусалимі, кидаючи йому під ноги гілочки пальми, а не верби. На території Європи, в тому числі і України, де переважає християнське населення, пальми не ростуть, а верба, навпаки, поширене дерево, що несе у собі певний символ весни. До того ж у православних християн верба символізує чесноту, оновлення і нове життя. Тож ще з часів Київської Русі вона стала незамінним атрибутом свята. Відтоді з’явилась величезна кількість прикмет, традиції та звичаїв, пов’язаних саме із вербою.
Вербна неділя щорічно відзначається православними, католиками та протестантами. Це свято відноситься до тих, які не мають чіткої дати й кожного року можуть відзначатись в інший день. Хоча число і відрізняється, та це завжди сьомий день тижня, остання неділя перед Великоднем. Оскільки Великдень у 2022 році відзначається 24 квітня, то Вербна неділя припадає на 17 квітня.
В цей день великий піст дещо послаблюється: ті, то постять, можуть вживати рослинну олію, рибу та морепродукти, а також дозволити собі один келих вина.
Підготовка до свята починається за декілька днів. Люди зрізають гілочки верби і ставлять вдома у воду, щоб вони розпустилися. Під церкву заздалегідь приносять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі — старі й малі, — бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священник окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути її по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло».
Господарі, повертаючися з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, то били такого свяченою вербою, примовляючи:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б’ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
В Галичині примовляли так:
Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!
Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ вербъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».
Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров’я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір’ям, могли передати її іншим.
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Щобільше, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився».
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а настоянку на її листі, п’ють проти шлункових захворювань.
Заборони під час Вербної неділі:
Цей день вважається священним, тому працювати у Вербну неділю категорично заборонено. І це стосується не лише роботи, чи домашньої важкої праці, такої як рубання дров чи випасання худоби. Не слід навіть зайвий раз розчісувати волосся чи взагалі виконувати якісь повсякденні завдання. Тож їжу до цього дня слід було готувати ще з вечора суботи. Це стосувалось і випікання святкових хлібців, якими частували у неділю худобу і святкової вечері, яка передбачала послаблення посту. Люди вірили, що навіть найменша праця у цей день могла накликати на них біду.
Звісно ж, до заборон відносяться також м’ясні страви, та інші обмеження великого посту, котрі триватимуть ще протягом тижня до Великодня.
Чудодійні властивості верби:
- Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
- Вербу кладуть після освячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
- Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
- Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
- Вербою в давнину відводили грозові хмари — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
- Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руйнівну силу вогню;
- Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
- З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
- Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
- Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
- Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.
Народні прикмети на Вербну Неділю:
- Якщо у цей день нема заморозків — чекайте щедрий врожай фруктів.
- Сонце і відсутність вітру у Вербну неділю віщують тепле літо.
- Якщо у цей день сильний вітер, то весь літній сезон погода буде змінною.
- З’їсти шматочок освяченої верби — отримати успіх у своїх справах.
- Закликати кохану людину подумки у свій дім — пришвидшити її прихід у ваше життя.
- Якщо на Вербну неділю йде дощ, то весь врожай буде хорошим.
- Посадиш кімнатну рослину в будинку у цей день — принесеш достаток у дім.
- Мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових хлібів.
У кожній домівці є святий куток. Поряд з іконами господині кладуть свячену вербу, васильок і стрітенську свічку. Цілий рік вони оберігають родину від лихих сил, несуть душевний спокій та дають наснагу.
Матеріал підготувала бібліотекар І кат. Світлана Тулевська
