В рамках проведення Дня науки потрібно віддати належне жінкам, які «присвятили життя» науці та змінили саму історію хімії, як науки. Треба сказати, що саме жінка змогла стати двічі Нобелівським лауреатом.
Елізабет Фулхем
Елізабет Фулхем перша жінка-хімік. З 1780 р. проводить систематичні дослідження з осадження золота та срібла, а також інших металів на шовкових тканинах, використовуючи при цьому різні відновники. Про результати своєї роботи Е. Фулхем розповіла в книжці “Розмірковування про горіння”, яка була опублікована в США. Книжка дістала позитивні відгуки. Згодом Е. Фулхем було обрано членом-кореспондентом хімічного товариства у Філадельфії. Дата народження і смерті невідома, проживала у ХVIII ст.
Джейн Марсе
Книга Джейн Марсе (1769 – 1858) є послідовним викладом предмета в доступній формі відкрила хімію для широкого кола читачів, а у деяких зумовила їх життєвий шлях. Хто ж був автором підручника, який був популярний в Європі і Америці упродовж більше 50 років? Незабаром після виходу підручник стали приписувати відомим хімікам. Природно, що це були чоловіки, хоча, вже з перших рядків передмови до першого і наступним виданням було ясно, що автор – жінка. І ось в 1837 р. в 13-м лондонському виданні підручника “Бесіди про хімію”, більш ніж через 30 років після появи цієї книги у пресі, коли авторові було вже 68 років, на титульному аркуші з’явилося ім’я – Джейн Марсе. “Бесіди про хімію” була першою, але не останньою книгою Марсе науково-популярного характеру. За своє довге життя, Джейн написала ще 31 книгу.
Волкова Ганна Федорівна
Волкова Ганна Федорівна, російський хімік, перша жінка у світі, що опублікувала дослідження по хімії. Працювала з 1869 в лабораторії вченого А. Н. Энгельгардта. Під керівництвом Д. І. Менделєєва вела практичні заняття із слухачками публічних курсів. У 1870 уперше отримала в чистому вигляді ортотолуолсульфокислоту, її хлорангидрид і амид. З паракрезолу Волкова уперше отримала пара-трикрезолфосфат – складову частину важливого нині пластифікатора. За дослідження сульфокислот Г. Волкова в 1870 р. першою з жінок була прийнята в члени хімічного товариства. Проте все життя Ганна Федорівна бідувала, хоч по можливості хіміки допомагали їй. Померла вона в 1876 році, не доживши, мабуть, й до сорока років. (р. народження невідомий – померла 1876)
Марія Михайлівна Корнукова (Манассеїна)
Марія Михайлівна Корнукова (Манассеїна) була першим вченим, який експериментально вирішив спір між прихильниками біологічної (Луї Пастер) та хімічної (Ю́стус фон Лібіх) теорій природи спиртового бродіння. Проходила стажування в Політехнічному інституті (Відень) у Юліуса Візнера. У Військово-медичної академії, в лабораторії І. Р. Тарханова, ставила новаторські експерименти в області сну і спиртового бродіння. Першою прийшла до висновку, що дріжджові клітини не є обов’язковою умовою алкогольного бродіння. (Згодом Нобелівську премію за це відкриття отримав
Е. Бухнер). Автор першої в світі книги про медичні проблеми сну, яка була переведена на кілька мов Європи. На початку 1860-х рр. діяльно брала участь в радикальних гуртках Петербурга. В останні роки кілька разів виступала своїми публічними читаннями в Соляному містечку, які були опубліковані. (1843 – 1903) Марія Михайлівна Корнукова (Манассеїна).
Юлія Всеволодіна Лермонтова
Юлія Всеволодіна Лермонтова (02.01.1847 – 16.12.1919) початкову освіту отримала вдома, де була багатюща бібліотека. Навчалася вона охоче. Чудово володіла європейськими мовами. Хімією захопилася рано, вирішивши вивчити цю науку грунтовно. У Гейдельберзькому університеті Лермонтова за рекомендацією Менделєєва виконала своє перше наукове дослідження поділ рідкісних металів, супутників платини. З 1875 року ім’я Лермонтова офіційно занесено до списку членів хімічного суспільства. У 1880-і роки Лермонтова досягла зеніту своєї слави: серед хіміків і нафтовиків її ім’я називалося поряд з іменами великих вчених і інженерів. Дослідницьким шляхом зуміла довести, що нафта більш придатна для отримання світильного газу, ніж вугілля. До наукових заслуг Лермонтової відносяться і її роботи, які зіграли важливу роль у техніці каталізу. Своїми дослідженнями вона першою з учених-хіміків визначила найкращі умови розкладання нафти і нафтопродуктів для отримання максимального виходу ароматичних вуглеводнів.
Євдокія Олександрівна Фоміна-Жуковська (1860 -1894) народилася 19 лютого 1860 року. Батько Євдокії Олександрівни помер, коли їй було ще 4 роки, сім’я залишилася без жодних засобів до існування, і в цій – то бідній трудящої сім’ї росла Євдокія Олександрівна. Вчений ступінь доктора одержала в Швейцарії. За час університетського курсу встигла попрацювати майже в усіх лабораторіях і кабінетах Женевського університету, – між іншим – і у знаменитого Карла Фогта. Женевські професори пропонували їй місце асистента з органічної хімії, однак вона спочатку працювала у В. Марковникова, а потім допомагала М. Зелінському в дослідженні тіофену. На жаль, життя талановитої дослідниці обірвалося в 34 роки.
Віра Богдановська-Попова
Віра Богдановська-Попова(17.09.1867—25.04.1890) . Одна з перших жінок – хіміків. Закінчила Женевський університет (1892). В 1892—1895 займалася педагогічною діяльністю. З 1895 року працювала у власній хімічній лабораторії. Основні наукові дослідження відносяться до органічного синтезу. Приймала участь в підготовці посмертного публікування А. М. Бутлерова «Введение к полному изучению органической химии». Загинула в лабораторії при спробі синтезувати фосфорний аналог синильної кислоти. Вперше синтезувала (1891) дибензолкарбофенол і дослідила його якості. Встановила (1892), що існують кетони, які здатні подібно альдегідам, окислюватися без розриву вуглецевого зв’язку. Автор «Начального посібника химии» (1897). Віра Богдановська-Попова.
Ліза Мейтнер
Ліза Мейтнер народилася у Відні, була третьою з восьми дітей в єврейській родині. Батько дівчинки був адвокатом. У 1901 році Ліза вступила до Віденського університету, де почала вивчати фізику під керівництвом Людвіга Больцмана і Франца Екснера. У 1906 році вона першою серед жінок в університеті отримала ступінь доктора в галузі фізики. Перший рік після захисту працювала в Віденському інституті теоретичної фізики. Після цього вона відправилася до Інституту кайзера Вільгельма в Берлін, щоб почати вивчення хімії під керівництвом Макса Планка і працювати разом з Отто Ганом. Використовуючи свої знання з фізики та знання Гана з хімії, вони пропрацювали разом 30 років.
У 1917 – відкрили перший довгоіснуючий ізотоп елементу Проактинію. Ліза відкрила перехід
(1923 рік), що пізніше отримав назву ефект Оже на честь французького дослідника П’єра Віктора Оже, який незалежно від неї відкрив його в 1925 році. У 1926 році Ліза стала професором Берлінського університету. Вона виявилася першою жінкою в Німеччині, хто досяг таких висот у будь-якій з галузей наук. Після відкриття нейтрона в 1932 році виникло питання про дослідження трансуранових елементів. Ліза Мейтнер ( 17 листопада 1878— 27 жовтня 1968).
Почалося змагання між Ернестом Резерфордом з Англії, подружжям Жоліо-Кюрі з Франції, Енріко Фермі з Італії, і Лізою Майтнер разом з Отто Ганом з Берліна. Весь цей час всі вони припускали, що це буде абстрактне дослідження, за яким послідує Нобелівська премія. Жоден з них не припускав, що ці дослідження закінчаться створенням ядерної зброї. Їй першій вдалося розщепити атомне ядро на частини: ядра Урану розпадалися на ядра Барію і Криптону, при цьому виділялося декілька нейтронів і велика кількість енергії. Ліза зауважила, що процес ядерного поділу може породити ланцюгову реакцію, яка може призвести до великих викидів енергії. Ця заява викликала сенсацію в науковому середовищі. Знання, за допомогою яких можна було створити зброю неймовірної сили, могли опинитися в німецьких руках. Американські вчені Лео Сілард, Едвард Теллер та Юджин Вігнер переконали Альберта Ейнштейна написати повідомлення-лист президентові Франкліну. Рузвельту, після чого був створений проект Манхеттен. Майтнер відмовилася працювати в ньому: “Я не буду робити бомбу!” У 1944 році Отто Ган спільно з Фріцом Штрассманом отримали Нобелівську премію з хімії за відкриття ядерного розпаду. На думку багатьох учених Майтнер заслуговувала тієї ж почесті. І тільки у 1966 році Ган, Штрассман і Майтнер разом отримали премію Енріко Фермі.
У 1946 році “Національний жіночий Прес-клуб” (США) назвав Лізу “Жінкою року”. У 1949 році вона отримала премію Макса Планка. У 1960 році Майтнер переїхала в Кембридж, де померла за кілька днів до свого 90-річчя. На честь Лізи 109 елемент таблиці Менделєєва був названий Мейтнерій. Науковий фонд і Міждержавна асоціація післядипломної освіти Австрії заснували дослідницькі стипендії імені Лізи Майтнер, що присуджуються за наукові дослідження в галузі атомної фізики та хімії. Коли ми замислюємся про найвищі досягнення людини у науці, то передусім, маємо на увазі лауреатів Нобелівської премії, як ознаці всесвітнього визнання в цій галузі діяльності. Премія, заснована 1901 року А. Нобелем, стала одним з символів не тільки розвитку науки, а й визнанням її високої ролі у життєдіяльності людства. Важливо й те, що вже в 1903 році її лауреатом стає жінка.
Марія Склодовська
Марія Склодовська (07.11.1867 – 04.07.1934) народилася у Варшаві. Вона була молодшою з п’яти дітей у сім’ї Владислава і Броніслави Склодовських. Залишивши Польщу 1891 року, Марія вступила на факультет природних наук Паризького університету (Сорбони). 1898 року Марія і П’єр Кюрі оголосили про відкриття двох нових елементів, які були названі ними полонієм (на честь Польщі — батьківщини Марії) і радієм. 1902 року Кюрі оголосили про те, що їм вдалося виділити одну десяту грама хлориду радію з декількох тонн уранової смоляної обманки. 1903 року Шведська королівська академія наук присудила Нобелівську премію з фізики Беккерелю і подружжю Кюрі. Марія і П’єр Кюрі отримали половину нагороди «на знак визнання їхніх спільних досліджень явищ радіації, відкритих професором Анрі Беккерелем». Кюрі стала першою жінкою, удостоєною Нобелівської премії 1911 році Шведська королівська академія наук присудила Марії Кюрі Нобелівську премію з хімії «за видатні заслуги в розвитку хімії: відкриття елементів радію і полонія, виділення радію і вивчення природи і з’єднань цього чудового елементу».
Кюрі стала першим двічі лауреатом Нобелівської премії. Завершивши дослідження, Марія Кюрі написала свою докторську дисертацію. Робота називалася «Дослідження радіоактивних речовин» і була представлена в Сорбонні в червні 1903 року. На думку комітету, що присудив Кюрі науковий ступінь, її робота з’явилася найбільшим внеском, коли-небудь внесеним до науки докторською дисертацією. Марія Склодовська-Кюрі. Марія Склодовська-Кюрі стала першою жінкою, що здобула Нобелівську премію, і першим двічі лауреатом цієї нагороди. Нобелівська премія з фізики (1903 році) Медаль Деві (1903 році) Маттеуці медаль (1904 році) Нобелівська премія з хімії (1911 році) Мадам Кюрі була нагороджена французьким орденом Почесного легіону.
У Польщі вона отримала почесного доктора Львівської Політехніки (Lwów Polytechnic) – 1912 року, Познанського Університету (Poznań University) — 1922 року, Краківського Ягеллонського університету (Kraków Jagiellonian University) — 1924 року та Варшавської Політехніки (Warsaw Polytechnic) 1926 року. 1967 року у Варшаві було створено музей Склодовської-Кюрі.
Ірен Жоліо-Кюрі
Ірен Жоліо-Кюрі (12.09.1897 – 17.03.1956) французький фізик народилася в Парижі. Марі Кюрі вперше отримала радій. Ірен здобула свою освіту в Паризькому університеті (Сорбонні). Перші досліди були пов’язані з вивченням радіоактивного полонію — елементу, відкритого її батьками понад 20 років тому. Подружжя Жоліо-Кюрі опромінили зразки алюмінію і бору альфа-частками. На їхнє здивування, вихід позитронів продовжувався протягом кількох хвилин після того, як було видалено полонієве джерело альфа-часток. Пізніше Жоліо-Кюрі пришли до переконання, що частина алюмінію і бору в підданих аналізу зразках перетворилася на нові хімічні елементи. Більш того, ці нові елементи були радіоактивними, алюміній перетворився на радіоактивний фосфор, а бор — в радіоактивний ізотоп азоту. Протягом нетривалого часу Жоліо-Кюрі отримали багато нових радіоактивних елементів. Ірен Жоліо-Кюрі. У 1935 р. Ірен Жоліо-Кюрі і Фредеріку Жоліо спільно була присуджена Нобелівська премія з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних елементів». У вступній промові від імені Шведської королівської академії наук К.В. Пальмаєр нагадав Жоліо-Кюрі про те, як 24 року назад вона була присутня на подібній церемонії, коли Нобелівську премію з хімії отримувала її мати. «У співпраці з вашим чоловіком, — сказав Пальмаєр, — ви гідно продовжуєте цю блискучу традицію».
Магарита Перей
Магарита Перей (19.10.1909 — 13.05.1975)народилася в Вільмомбле. Французький радіохімік, член Паризької АН (з 1962). Учениця М. Складовської-Кюрі. Закінчила Паризький університет (1929). З 1929 працювала в Інституті радію в Парижі З 1949 професор Страсбурзького університету. З 1958 — директор відділу ядерної хімії Центру ядерних досліджень в Страсбурзі. Основні наукові роботи присвячені вивченню радіоактивних елементів. В процесі очищення препарату актинія відкрила (1939) ізотоп нового хімічного елемента, який спочатку назвала „актинієм К”. Встановила, що елемент являється передбаченим Д. І. Менделєєвим елементом (№ 87) Після Другої Світової війни висновки вченої підтвердилися, і вона запропонувала назвати елемент № 87 францієм (Fr) на честь своєї Батьківщини. Магарита Перей.
Дороті Кроуфут Ходжкін
Дороті Кроуфут Ходжкін (12.05.1910 – 29.07.1994) — британський біохімік, відома у зв’язку з розробкою рентгеноструктурного аналізу білків, встановлення структур пеніциліну та вітаміну B12. В 1964 році отримала Нобелівську премію з хімії «за визначення за допомогою рентгенівських променів структур біологічно активних речовин». В 1969 році, за п’ять років після отримання Нобелівської премії, Дороті Ходжкін також встановила структуру інсуліну. Дороті Кроуфут Ходжкін
Оксана Іванівна Бодак
Оксана Іванівна Бодак провела ґрунтовний аналіз усіх відомих на той час систем із рідкісноземельними металами (понад 1600 систем). Встановила ряд важливих кристалохімічних закономірностей інтерметалічних сполук, структури яких належали до 141 структурного типу (27 типів відкрито О. Бодак). Широко використовують вчені запропоновану О. Бодак систематику видів споріднення між структурними типами, систематику способів перетворення структурних типів. За наукову, педагогічну та організаторську діяльність проф. О. Бодак одержала ряд почесних звань і нагород: Лауреат Всесоюзної молодіжної премії в галузі науки і техніки (1976); Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1984); Соросівський професор (1994); Почесне звання “Людина року” (2000). Вона є дійсним членом Міжнародної спілки кристалографів, членом редколегії журналу Вісник Львівського університету, редактором міжнародного реферативного журналу “Red Book”, членом оргкомітетів багатьох міжнародних наукових конференцій, членом комітету Міжнародного центру порошкової дифрактометрії, головою секції хімії Західного наукового центру НАН України. (02.05.1942 – 25.10.2005) Оксана Іванівна Бодак.
Ада Йонат
Ада Йонат (народилась 22.06.1939) — ізраїльський вчений-кристалограф, лауреат Нобелівської премії з хімії за 2009 рік спільно з Венкатраману Рамакрішнаном і Томасом Стейц з формулюванням «за дослідження структури і функцій рибосоми». Дослідження впливу антибіотиків на рибосому і механізмів опору організму антибіотиків були важливим кроком у процесі вивчення клінічної ефективності лікарської терапії. На даний момент Ада Йонат очолює Центр біомолекулярної структури ім. Елен і Мілтона Кіммельман при Інституті Вейцмана в Реховоті. Ада Йонат.
Цебренко Марiя Василiвна
Цебренко Марiя Василiвна доктор хімічних наук, професор кафедри технології полімерів і хімічних волокон КНУТД, академік Української технологічної академії, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. У 1962 р. закінчила з відзнакою КТІЛП, згодом — аспірантуру. Працювала на посадах старшого наукового співробітника, завідувача проблемної лабораторії синтетичних волокон (1968–1988).
Наслідком плідної наукової діяльності стала успішно захищена в 1985 р. докторська дисертація. М. В. Цебренко виконала фундаментальні дослідження, що вперше у світі дозволили створити наукові основи одержання ультратонких синтетичних волокон і запропонувати принципово нову технологію виробництва тонковолокнистих фільтрів для прецизійної очистки рідинних і газових середовищ, питної води. Результати, підсумовані у двох монографіях та понад 300 статтях, здобули високу оцінку на міжнародних та вітчизняних конференціях. Цебренко Марiя Василiвна (31 липня 1940). Патентами України захищено понад 40 винаходів, передусім принципово новий спосіб одержання ультратонких синтетичних волокон (мікроволокон) з унікальною структурою поверхні: кожне волокно мікронних розмірів по всій поверхні покрите надтонкими фібрилами, що відходять від основного волокна.
Завдяки цьому мікроволокна мають високу сорбційну здатність. Таких волокон немає у природі, і вони не можуть бути одержані за традиційними технологіями. Запропоновані композиції для одержання бактерицидних мікроволокон і фільтрів на їх основі. Особливої уваги заслуговують поліпропіленові мікроволокна, наповнені нанорозмірним кремнеземом. Фільтри з них характеризуються високою ефективністю й рекомендовані для очищення питної води в побутових умовах. До того ж вони сприяють структуруванню води й за основними показниками переважають аналогічні фільтри зарубіжних фірм. М. В. Цебренко виконувала роботи за грантами Міжнародного наукового фонду Дж. Сороса й НАТО. У 2006 р.
Всесвітня організація інтелектуальної власності нагородила її медаллю і сертифікатом за найкращий жіночий винахід року. Американський біографічний інститут в 2000р. присвоїв Марії Цебренко почесні звання «Провідний інтелектуал світу», «Жінка року», «Велика Жінка ХХІ ст.», визнав однією з 500 найбільших геніїв ХХІ ст., а в 2010 р. нагородив Золотою медаллю Нобелівської відзнаки (одна з 50 людей на Землі).
Матеріал підготувала доцент кафедри медичної та фармацевтичної хімії
Барус Маріанна Маринівна.
