З метою проведення в Україні Міжнародного Дня прав людини, яке відзначається щорічно 10 грудня на кафедрі фармації асистентами С. Юрнюк, Н. Богдан та завідувачем кафедри, доц. О. Герушем було проведено бесіду «Права людини та їх черговість» зі студентами 5 курсу фармацевтичного факультету.
Асистент кафедри Богдан Н. відмітила, що вперше цей день став відзначатися в 1950 році після того, як Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 423 (V), що закликає всі держави і зацікавлені організації встановити 10 грудня кожного року як День прав людини. Метою проголошення цього дня є привернення уваги «людей у всьому світі» до Загальної декларації прав людини як до загального ідеалу для всіх людей і народів.
Завідувач кафедри О. Геруш відмітив, що 10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини (Human Rights Day). У цей день в 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини.
Асистент Юрнюк С. поінформувала присутніх про черговість включення до конституції та міжнародних правових документів покоління прав людини. Перше покоління включає громадянські й політичні права, що закріплюють незалежність особи від держави, позначають межі втручання держави у сферу свободи людини: право на життя, на свободу і особисту недоторканність тощо. Друге покоління стосується соціальних, економічних і культурних прав, що дістали закріплення у міжнародно-правових документах і конституціях багатьох держав до середини ХХ ст., їхня реалізація вимагає «позитивного втручання» держави, створення відповідних механізмів реалізації: право на відпочинок, право на соціальне забезпечення, право на освіту, право на працю, право на вільний вибір роботи, право створювати профспілки, право на достатній життєвий рівень, право на медичну допомогу, право на захист материнства і дитинства.
Третє покоління утворюють солідарні або колективні права, існування яких пов’язане з глобальними проблемами людства та які належать більше націям, народам чи територіальним громадам, ніж окремим індивідам. Закріплення цієї групи прав почалося після Другої світової війни і пов’язане із національновизвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем.
Глобалізація спричинила інтернаціоналізацію юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, набуття наднаціонального характеру законодавствами тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Визнання міжнародним співтовариством прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку побудови правових, соціальних держав.
Перші два покоління прав людини пов’язані з третім поколінням спільним принципом: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи. Права третього покоління: мир, безпека; незалежність; право на здоров’я; на безпечне довкілля; право на гуманітарну допомогу; на соціальний і економічний розвиток (як людини, так і людства в цілому); право на інформаційний простір; на політичне, економічне, соціальне і культурне самовизначення; право на економічний та соціальний розвиток (право на місцеве самоврядування, право на користування спільною спадщиною людства). Права третього покоління відрізняються від прав двох попередніх поколінь тим, що перебувають у стадії становлення юридично обов’язкової норми. Вони містяться тільки в резолюціях міжнародних організацій.
У XXI ст. відбувається становлення четвертого покоління прав людини, котре пов’язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини: право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім’ї; вирощування органів людини з її стовбурових клітин. Права людини третього і четвертого покоління відрізняються від прав двох попередніх поколінь тим, що перебувають у стадії юридичного оформлення і не мають обов’язковості. Вони містяться тільки в резолюціях міжнародних організацій. Проголошення, гарантування та захист прав людини може відбуватися на двох взаємопов’язаних рівнях: на національному рівні (у межах держави), коли відповідний обсяг можливостей людини закріплений у конституції та законодавчих актах; на міжнародному рівні, що характеризується існуванням універсального комплексу основоположних прав та свобод людини. Міжнародний рівень закріплення прав людини характеризує поняття «міжнародно-правові стандарти прав людини», що передбачає прийняття міжнародними організаціями правових стандартів, тобто еталонів, кращих зразків визначення найнеобхідніших благ людини. Найбільш універсального характеру здобули міжнародно-правові стандарти прав людини, що передбачені у трьох взаємопов’язаних міжнародноправових документах Організації Об’єднаних Націй – Загальній декларації прав людини (1948), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966) та Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966).
Зауважимо, що це лише «вершина» міжнародно-правових стандартів, оскільки за останні півстоліття вони зазнали суттєвого розширення, що втілилося у прийнятті міжнародно-правових документів уже за окремими видами прав людини (як приклад, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979), Конвенція про права дитини (1989) тощо). Потрібно завжди пам’ятати, що права людини невід’ємні, їх не можна втратити, оскільки вони випливають із самого факту людського співіснування.
Матеріал підготувала: асистент кафедри фармації Святослава Юрнюк
