36 років тому відбулась найбільша техногенна катастрофа в історії людства – вибух на Чорнобильській атомній електростанції. Сьогодні ми проживаємо героїчне становлення Української нації. Але це не привід забувати інші темні сторінки нашої історії. Українці та українки 36 років тому так само боролися за виживання Європи й цивілізованого світу. В умовах замовчування, пропаганди та невидимої загрози – радіації. Попри все, бережемо в пам’яті подвиги нації та продовжуємо традиції героїчної боротьби за Україну.
26 квітня 1986 року змінило життя цілого покоління, зробило місто Прип’ять і 30 км поліських лісів навколо радіоактивними на тисячі років. Ця катастрофа забрала життя тисяч людей та вплинула на життя мільйонів. Пам’ятаємо про подвиг ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Сьогодні росіяни можуть створити ще більшу катастрофу. Вони загрожують світові, атакуючи українські атомні станції та залякуючи ядерною війною Сьогодні українцям доводиться знову ризикувати життям, щоб зупинити ворогів, які вже зробили десятки ядерних злочинів.
Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Ліна Костенко
