6 червня зупинилося серце Світлани Трефаненко, колишньої багаторічної асистентки кафедри дерматовенерології, лікарки вищої категорії, мудрої наставниці та науковиці, високопрофесійної фахівчині, чудової колеги.
Від імені викладачів та студентства БДМУ висловлюємо щирі слова співчуття рідним та близьким Світлани Пилипівни. Шануємо пам’ять та молимося за вічний спокій.
Життєпис… (Автобіографія)
Трефаненко Світлана Пилипівна народилась 22 грудня 1939 року в сім’ї службовця в м. Малин Житомирської області. Батько Товкач П. І., 1912 року народження, в 8 років залишився сиротою (в епідеміях висипного тифу вся сім’я за 1918 і ‘920 роки перехворіла; в живих залишився лише 8-річний хлопчик). Перебував в дитячому притулку до 10 років, далі був переведений в інший дитячий заклад для сиріт і почав відвідувати школу. Після закінчення 7 класів вимушений поїхати до родичів в село, де працював по найму в різних людей. З 1933 року по 1937 рік навчався в зооветеринарному технікумі в м. Черкаси. Щоб вижити, під час навчання працював на різних роботах (кочегар, вантажник, сторож, санітар). Мати народилась в 1918 році в багатодітній родині в м. Богуслав Київської області. Була дев’ятою дитиною в сім’ї і няньчила дітей у свої старших братів та сестер. В школу не ходила, писати і читати не вміла. В 16 років її забрала в Черкаси тітка по матері. Там вона продовжувала працювати домашньою робітницею. В 18 років їй стали дозволяти ходити з двоюрідними сестрами в молодіжний будинок культури поряд з квартирою, де вона випадково познайомилась з батьком. В 1937 році вони побралися і молода сім’я поїхала на робоче місце батька в м. Малин Житомирської області. Проживали в кімнаті в гуртожитку для молодих спеціалістів.
Робота в батька була поряд з великою військовою частиною. В кінці 1939 року батько був мобілізований в армію, де служив до кінця 1940 року (військові дії на кордоні з Фінляндією). Повернувшись, продовжував вчити маму читати і писати. На 22 червня 1941 року разом з сусідами збирались їхати на озера відпочити з дітьми. В 4 годині ранку всі прокинулись від вибухів бомб – військове містечко горіло. Вранці виявилось, що військова частина (будівля, склади, цистерни) зруйнована, є великі людські втрати. Ніхто нічого не розумів, все стало відомо тільки ввечері. Вночі, 23 червня, батько попрощався з сім’єю і разом з патрулем пішов.
Побачились з ним в червні 1945 року. Всю війну мама працювала санітаркою в військовому госпіталі в глибокому тилу в м. Бузулук Оренбургської області, де лікувались військові з пораненими в голову і хребет. Я знаходилась в дитячому садочку, якій працював без вихідних. Батьки могли приводити дітей в любий день та в будь-яку годину і також їх забирати. Інколи не бачила матері по 10-12 днів, але і були «свята», де мама була поруч по 2-4 дні. Батьки знайшли один одного через військкомати вкінці 1942 року і змогли переписуватись. Батько був двічі поранений, але дожив до кінця війни. В червні 1945 року ми зустрілись, але батько ще служив в армії до середини 1946 року, коли був демобілізований в Чернівці.
Після війни батьки проживали в Житомирській області, потім сім’я переїхала в с. Литвинівка Київської області, тепер – Вишгородського району. Там я закінчила в 1956 році школу, отримала срібну медаль і поступила в Чернівецький медичний інститут в 1956 році. В 1958 році батько помер.
Медичний інститут закінчила в 1962 році і разом з чоловіком Трефаненко Афанасієм Григоровичам по направленню на 3 роки, працювали в районній лікарні №2 в с. Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області як дерматовенеролог і педіатр, відповідала за профогляди декретованої частини населення та антирабічні заходи в регіоні (в той час постійно були спалахи сказу серед тварин та окремі випадки серед людей). Чоловік працював як фтизіатр, терапевт, інфекціоніст (в лікарні бракувало лікарів). Відпрацювавши 3 роки, по запрошенню відділу аспірантури та ординатури рідного медінституту поступили в аспірантуру: я на кафедру дермато-венерології, чоловік – на кафедру інфекційних хвороб та епідеміології.
Працювала над дисертацією «Етоній в дерматологічній практиці», яка була захищена в 1969 році. По застосуванню етонію в лікувальній практиці був написаний методичний лист для Всесоюзного НДІ медичної інформації (1968 рік). Була учасником Виставки досягнень народного господарства (1976 рік) – свідоцтво №74047, відділ «Медичні препарати».
Далі працювала асистентом кафедри дермато-венерології Чернівецького медичного інституту.
З жовтня 1971 року разом з чоловіком працювали в Республіці Гвінея (західно-екваторіальній регіон Африки). Я працювала як лікар дерматовенеролог на амбулаторному прийомі, одночасно вела заняття і читала лекції студентам-медикам по своїй спеціальності. Це було в столиці Гвінеї м. Конакрі, в політехнічному університеті ім. Гамаль Абдель Насера. По завданню Міністерства охорони здоров’я Республіки Гвінея щоквартально здавала звіти по захворюванності венеричними хворобами та дерматологічній патології, паралельно такі ж звіти здавались в посольство союзу в Гвінеї. Залучала адміністрацію місцевого госпіталю «Донка» до санітарно-просвітницької роботи – друкувались та звані «санітарні листівки».
На території лікарень, шкіл, місць великого скупчення людей вивішувались ці повідомлення – друковані великим шрифтом, з яскравою кольоровою рамочкою. Населення буле не дуже грамотним, але молоді люди постійно групами стояли, читали, обмінювались враженнями.
Спілкування зі студентами та населенням велось французькою мовою. Також консультувала наших робітників, геологів, працівників з Європи з приводу різних уражень шкіри. Консультувала дітей в районі видобутку бокситів в глибині країни (поселення наших гірників з сім’ями, де відмічались випадки піодермії та краснухи). Неодноразово отримувала подяка від керівництва госпіталю «Донка» та МОЗ Гвінеї. Вела облік проконсультованих пацієнтів.
Всього за період роботи консультовано 14624 особи, 563 – європейці. Не фіксувались консультовані робітники посольств, медики, адміністрація університету та військові.
За час трирічної роботи в Гвінеї була керівником трьох дипломних робіт випускників-лікарів (це заміняло випускні державні іспити): «Захворюваність на сифиліс в регіонах Конакрі» – захищена в 1973 році, «Гострий дисемінований червоний вовчак: 3 випадки» та «Вроджений сифиліс: клініка та розповсюдженість в Гвінеї» – захищені в 1974 році. Також на французькій мові було надруковано в місцевому збірнику університету в Конакрі 12 наукових робіт.
Для студентів та лікарів видано 3 посібники, були неодноразові виступи перед аудиторією, яку обирали адміністратори вузу на базі госпіталю (кордіолобіоз, грибкові ураження стоп, шкірні прояви філяріатозів, короста) Отримувала неодноразові подяки від керівництва госпіталю «Донка», університету та МОЗ Гвінеї.
Після повернення з Гвінеї з листопада 1974 року продовжувала працювати на рідній кафедрі, до постійно удосконалювала свою професійну кваліфікацію. Була делегатом Всесоюзного з’їзду дерматовенерологів в м. Ставрополь в 1985 році, виступала з доповіддю на республіканському з’їзді дерматовенерологів в 1988 році в м. Чернівці.
Приймала участь у вивченні хімічної алопеції (1989-1992 рр.), була впродовж 11 років консультантом Чернівецького обласного радіо-екологічного диспансеру (тепер – Обласна дитяча клінічна лікарня №2). Консультувала пацієнтів практично у всіх лікувальних закладах міста, була 11 років консультантом – дерматологом поліклініки СБУ Чернівецької області.
За багаторічну працю удостоєна численних грамот, подяк, премій. Нагороджена медаллю «Ветеран праці». Автор та співавтор 178 наукових робіт, 6 посібників для лікарів та студентів, 4 методичних листів, 8 рацпропозицій, нововведень та інформаційних листів. На кафедрі впродовж 28 років відповідала за наукову роботу кафедри, 26 років вела документацію кафедри, багато років відповідала за лікувальну та санітарно-просвітню роботу кафедри. Постійно виступала на обласних товариствах акушер-гінекологів, терапевтів, урологів та інфекціоністів, також і на своєму товаристві дермато-венерологів з різними доповідями, аналізами захворюваності на венеричні хвороби, з аналізом лікарських помилок. Багаторазово допомагала практичним лікарям та інтернам в підготовці різних доповідей, написанні наукових робіт.
З січня 2007 року офіційно звільнилась за власним бажанням, але не пориваю з рідною кафедрою.
