Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання.

Один із яскравих представників української діаспори – Євген Маланюк, наголошував: “…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут”.

Упродовж десятиріч існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих – від кількох десятків до декількох сотень. Наприклад, Павло Тичина присвятив свій вірш “Пам’яті тридцяти”, хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, кого було поховано на Аскольдовій могилі.