ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ БЕЗВИННИХ ДІТЕЙ – ЖЕРТВ АГРЕСІЇ. За останні 5 років показники поширення насильства зросли майже у 2 рази. Тому боротьба з насильством стає однією з головних проблем сучасності і вимагає кардинальних заходів з правової, медичної та соціальної спрямованості.
Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки та діти, для яких ситуації насильства в сім’ї є надзвичайно психотравматичними та мають серйозні наслідки як для соматичного, так і для психічного здоров’я.
Правове підґрунтя
За спрямованістю дій Закон виділяє чотири види насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне.
1. Фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності;
2. Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї;
3. Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;
4. Економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.
Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає серед неповнолітніх дітей. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі.
Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.
Ознаки насильства над дітьми
замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, спроби самогубства; уживання алкоголю або наркотиків; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав’язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;
Насильством над дітьми є випадки, коли батьки:
знущаються над дитиною;
б’ють її;
завдають шкоди здоров’ю дитині;
залякують дитину, використовуючи при цьому різні суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, психіатричну лікарню);
порушують її статеву недоторканість;
навіюють страх за допомогою тестів, поглядів;
перебивають дитину під час розмови;
ізолюють її;
контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків;
використовують образливі прізвиська;
соромлять дитину;
використовують її як передавача інформації під час конфлікту у сім ї;
контролюють поведінку дитини за допомогою грошей;
ігнорують її;
не задовольняють її основні потреби;
використовують її , як засіб економічного торгу під час розлучення;
погрожують її залишити;
погрожують фізичною розправою;
поводяться з дитиною, як з прислугою;
відмовляються повідомляти про важливі рішення, що безпосередньо стосуються її долі.
Основні причини насильства
Зневажання людських прав дитини, приниження її гідності сприяють виникненню дитячої психологічної травми, яка деформує особистість, порушує природний психологічний та фізіологічний розвиток дитини.
В сучасних умовах низький економічний рівень розвитку України, коли основний час батьки витрачають на заробіток коштів на існування, низька культура суспільного життя і подвійна мораль, демагогічність суспільства негативно відбиваються на дітях. Основні причини насильства в Україні виглядають так: зниження життєвого рівня в умовах соціально-економічної кризи в суспільстві, злиденність, нестача коштів; наркоманія, алкоголізм, пияцтво; загальний низький рівень духовності, інтелігентності, вихованості у сімейних стосунках; невдалий шлюб; пропаганда насильства на ТБ, відео, в пресі, Інтернеті; зміна ролей чоловіка та жінки в родині, не зрозуміло, хто – “годувальник”, а хто – “утриманець”; безробіття і страх втратити роботу; терпляче ставлення до насильства в українському суспільстві; економічна нерівноправність, залежність жінок в сім’ї; невпевненість у майбутньому, загальний настрій песимізму, відчаю, характерні для сучасного українського суспільства; подружня невірність; загальноприйнятий тип взаємовідносин, коли влада розподіляється за ознаками статі та віку; скрутні, незручні житлові умови; сексуальні проблеми; провокування насильства та конфліктів.
Наслідки насильницьких дій
Викривлені процеси сімейного виховання та спілкування забезпечують формування особистостей з комплексом неповноцінності, який, в свою чергу, може продукувати як жертв насильницьких дій, так і самих насильників.
Образа хлопчика з боку матері часто є передумовою використання насильства у дорослому житті. Вони вважають, що насильство з боку батька не виявляє такого сильного впливу на подальшу поведінку хлопчика. Ображена матір’ю дитина відчуває безвладність у дорослих стосунках. Але це почуття чоловік не може прийняти в собі. В близьких стосунках з жінкою він переживає тривогу та недовіру і тому використовує захисний механізм формування реакції: свідомо виявляє перебільшену силу та владу. Так він намагається контролювати свої переживання.
Типові реакції, що були зафіксовані у жертв насильства, такі: апатія/смирення, покірність, деструктивна адаптація (адаптація, що призводить до викривлених форм пристосування до реальності), втрата особистої незалежності, намагання зняти стрес через зловживання алкогольними та іншими речовинами, скритність.
Травматичні події внаслідок насильства можуть запустити механізм суїцидального конфлікту. Самовільний відхід з життя – велика трагедія не тільки тому, що на Землі стало на одну людину менше, не тому, що цей акт несе горе та сльози рідним та близьким, а ще й тому, що причини та умови, які підштовхують до самогубства, залишаються.
Численні дослідження в галузі дитячої та підліткової психіатрії та психології впевнено свідчать про те, що психологічні травми, отримані в дитинстві, сильно впливають на все подальше життя людини, формування його характеру, психічне та фізичне здоров’я, адаптацію в суспільстві.
Діти, постраждалі від жорстокості та зневаги, мають низку специфічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) – як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, поєднують в собі імпульсивність та довготерпіння, підозрілість з ірраціональною вірою в можливість покращення внутрішньосімейної ситуації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоційно залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, впевненість у безперспективності, провину за інциденти насильства.
Діти, що живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень піддання стресу, явні істеричні та/або депресивні симптоми. Вони часто пропускають шкільні заняття (в тому числі через нездужання). Такі діти та підлітки відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінквентною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів, волоцюзтва).
Найтиповішими наслідками насильства в сім’ї стають такі поведінкові прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки, конфлікти з оточенням, низка шкільна успішність, пропуски уроків без поважних причин, незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність, переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).
Конвенція ООН про права дитини (1989р.), яку ратифікувала Україна у 1991р., – найбільш вагомий міжнародний документ, у якому визначено стандарти прав дитини в усіх сферах життя суспільства. Звернемо увагу на наступне: жодна дитина не може бути покарана або піддана жорстокому нелюдському поводженню або бути позбавлена волі; у поводженні з дитиною компетентні органи повинні діяти в інтересах дитини.
Права дитини
На законодавчому рівні в нашій державі введено багато нових норм у Кодексах: Сімейному, Цивільному, Кримінальному, – які повинні захистити права дитини, визначити дітей повноправними учасниками суспільних відносин.
Законом передбачено, що здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:
1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, яким визначено Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, а також відповідні управління місцевих державних адміністрацій;
2) службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
3) органи опіки і піклування;
4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, тобто кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, а також центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.
Подолання насильства
Заходи для подолання проблеми насильства. Необхідно регулярно проводити бесіди, які б мали змогу виховати у майбутніх батьків почуття поваги до людей різного віку, в тому числі й маленьких дітей. Таким чином, це забезпечить зменшення домашнього насильства у майбутньому і його повне викорінення.
Ефективними шляхами подолання насильства в сім’ї є досягнення рівності жінок і чоловіків та подолання гендерних стереотипів. Проте, жінки повинні бути проінформовані про їхні права та знати можливості, що надаються жертвам насильства в сім’ї.
Дітей необхідно виховувати в дусі усвідомлення їх власної гідності, особливо дівчат. Другий важливий фактор – гласність. Необхідна повнота інформації, щоб люди знали. Знаєте, багато людей ніколи не чули терміну “насильство в сім’ї”.
Задля профілактики віктимної поведінки потрібно розповсюджувати такі складники виховного процесу: укріплення механізмів адаптації; послаблення ригідних механізмів поведінки; а також полегшити доступ до соціальної допомоги. Необхідно подолати “змову мовчання”, яка потурає насильницьким діям, популяризувати соціальну допомогу на ТВ, в пресі.
Більш детальне тлумачення норм закону є також важливим заходом для попередження насильства над дітьми в сім ї. Адже Сімейний Кодекс передбачає, що батьки мають право на виховання своїх дітей тими методами, які вони вважають за потрібне. Тому необхідно чітко розмежувати можливі засоби виховання, що їх мають право використовувати батьки, встановити конкретні норми, конкретні обставини, а не обмежуватися виразом “та в інших випадках”.
Для запобігання подібних проблем зараз, необхідно відкривати спеціальні “школи молодих батьків”, діяльність яких має бути спрямована на налаштування батьків на прояв турботи до своїх дітей, пропаганда злагоди та гуманності по відношенню до своїх дітей. Приблизна програма таких шкіл має бути наступною:
Навчити батьків визнавати право дитини на особисте життя
Довіряти дітям
Поважати почуття іншого з батьків
Забезпечити емоційний комфорт
Говорити та діяти так, щоб діти відчували себе у безпеці та комфорті
Дати можливість дітям розповідати про те, що вони відчувають
Забезпечити фізичну безпеку
Не залишати дитину без нагляду в громадських місцях
Підтримувати сімейний розклад
Навчати дитину правил особистої гігієни та правильного харчування
Слідкувати за дисципліною
Бути послідовним
Створювати правила поведінки відповідно до вікового розвитку дитини
Усно визначати свої опікування та межі дозволеного
Давати постанови, а не покарання
Приділяти дитині свій час та увагу
Брати участь у житті дитини: різних заходах, іграх, спілкуватися з її друзями
Залучати дітей до своїх заходів
Розповідати дитині про власне ставлення до життєвих цінностей
Турбуватися про себе: мати вільний час, турбуватися про своє здоров’я, спілкуватися зі своїми друзями, приймати любов та позитив
Заохочувати дітей займатися тим, що їм цікаво, проявляти та виражати любов до дитини.
Окрім усього вище зазначеного, необхідно реформувати освітню систему в галузі правознавства, для того, щоб діти знали свої права та обов’язки перед своїми батьками, і як майбутні батьки.
Матеріал підготували: доценти Наталія Карвацька та Роман Рудницький, кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка
