Днем народження сучасної анестезіології вважається 16 жовтня 1846 року, коли в Массачусетському госпіталі (Бостон, США) хірург і стоматолог В.Мортон провів успішний ефірний наркоз при видаленні хірургом Дж.Уорреном пухлини шиї у хворого Дж.Еббота.
Для розвитку анестезіології та інтенсивної терапії притаманне все те, що характерно для будь-якого еволюційного процесу – перехід від нижчого до вищого, від простого до складнішого. Оскільки анестезіологія це наука про управління життєвими функціями організму хворого у зв’язку з оперативним втручанням чи агресивною діагностичною процедурою, предмет її інтересу зазнав еволюції від «знеболення» до «наркозу» та «анестезії». Перші анестезіологи ставили собі за мету захистити пацієнта від операційної травми, тобто від больового синдрому. Відбувався активний процес пошуку ефективних засобів для знеболення, а також методів уведення їх в організм. Цей шлях був тернистим як для пацієнтів, так і для самих лікарів. Для знеболення в організм уводився один наркотичний агент. Необхідна була висока концентрація речовини, при якій важко було уникнути її токсичності на організм та глибокого порушення функцій центральної нервової системи. При таких умовах виник однокомпонентний наркоз, або мононаркоз (ефіром, хлороформом та ін.).
Термін «наркоз» у перекладі з грецької означає «заціпеніння», нездатність до руху, чого, власне, в першу чергу і хотіли добитися від пацієнта. Проте, на наступних етапах становлення анестезіології було виявлено значно складнішу структуру впливу операційної рани на головний мозок пацієнта та на організм в цілому. Від цього залежали успіх операції, виникнення низки ускладнень як від операції, так і від наркозу, а також успіх післяопераційної реабілітації пацієнта. Тому почали застосовувати комбінований наркоз, при якому в організм уводилися вже декілька наркотичних агентів з метою зниження дози, а також і токсичності кожного з них (наприклад, ефір+фторотан).
З розвитком вчення про компоненти загального знеболення поряд з наркотичними агентами почали застосовувати анальгетики, психотропні, міорелаксанти. Таким чином виник багатокомпонентний наркоз. Останній має перевагу перед мононаркозом через мінімальну токсичність та уникнення глибокого порушення функцій ЦНС. Чільне місце серед різноманітних методик зайняла, наприклад, нейролептанальгезія. Отже здійснилася природна еволюція анестезіології – від мононаркозу до багатокомпонентної комбінованої анестезії. Такий перехід сприяв розширенню можливостей хірургії. Необхідно зазначити, що з позицій сучасної анестезіології суть стану, який має бути досягнутий для безпечного виконання операції, більш ємко відображає термін «загальна анестезія», ніж просто «наркоз».
Сучасна концепція анестезіології базується на головному принципі – створення максимально ефективної і той же час безпечної моделі загальної анестезії. Остання не може бути без зворотного зв’язку між пацієнтом та лікарем-анестезіологом під час проведення анестезії. І тут в нагоді стають досягнення сучасної науки і техніки. Проведення моніторингу стану різних систем організму є складовою анестезіологічного забезпечення. Відомий Гарвардський стандарт моніторингу доповнився ще одним параметром – біспектральним індексом (BIS), який забезпечує вимірювання ефекту загальної анестезії і седації головного мозку. Тобто, анестезіолог має змогу спостерігати за глибиною анестезії. Ця методика базується на безперервній реєстрації під час знеболювання електроенцефалограми.
Таким чином, насьогодні, перспективним напрямком розвитку анестезіології як в плані ефективності, так і в плані безпеки пацієнта є досягнення повної автоматизації та комп’ютеризації анестезії.
Декілька слів про терміни в анестезіології. Словосполучення «дати наркоз» або «давати наркоз» – вочевидь анахронізм, який зберігає історичне значення, але не більше. Анестезіолог «проводить анестезію», а точніше – займається анестезіологічним забезпеченням хірургічного втручання. Оскільки термін «наркоз» відноситься до стану свідомості, зрозуміла некоректність таких висловів як «загальний наркоз», або «місцевий наркоз». Замість «загальний наркоз» слід говорити «наркоз» або «загальна анестезія». А «місцевого наркозу» за визначенням не існує, правильно говорити «місцева анестезія».
Матеріал підготував доцент кафедри анестезіології та реаніматології БДМУ Акентьєв С.
