16 листопада – Міжнародний день толерантності, що урочисто був проголошений «Декларацією принципів толерантності», затвердженою у 1995 р. на 28-й Генеральній конференції ЮНЕСКО.
Толерантність – це насамперед чесність… Це термін, який означає, що ви терпите думки інших, навіть якщо ви не погоджуєтесь. Це мистецтво жити у світі різних людей та ідей, виявляти свою точку зору, але при цьому адекватно сприймати думки інших людей, не порушуючи їх права та свободу. Водночас толерантність – це не якісь вчинки, поблажливість чи потурання, це – здатність сприймати без агресії інший спосіб життя, поведінку, інші погляди шляхом встановлення довірливих взаємовідносин, співпраці та компромісу.
Чому зараз ця тема є актуальною, особливо серед студентів медичного університету? А тому, що тут навчаються студенти іншої національності та культури. І зовсім не секрет, що зараз все більшого поширення серед молоді отримали недоброзичливість, озлобленість, агресивність. Лише здоровий глузд має вирішувати, як зрозуміти поведінку інших і сприйняти їх такими як вони є, можливо не завжди близькими нам, українським викладачам і студентам. Але ми повинні виховувати і розвивати в собі цю «терпимість», бо рецепт цьому завжди один-повага!
Зниження рівня толерантності може негативно вплинути на імідж університету, оскільки це загроза для мирного співіснування українських і закордонних студентів. Але оскільки господарі тут ми – то саме нам потрібно поступатися, роблячи комфортне перебування іноземців у нашій країні.
Дослідження еволюції толерантності – від Локка і Мілля до Рікера і Дамміта – дозволило дійти такого висновку: “Від терпимості як негативно-забарвленої вимушено пасивної реакції на “інше” – через, якнайменше, нейтральне сприйняття та захист “іншого” в законом окреслених рамках – до свідомого надання слабкому “іншому” певних переваг: ось вже осягнуті людством метаморфози толерантності.
Проте уміти чи навчитися що називається «терпіти» – справа нелегка. Змушувати себе поважати те, що абсолютно не притаманне власному світогляду, переконанням, смаку частіше призводить до байдужості, аніж до толерантності у стосунках.
Колись Вольтер заявив: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». Вища міра толерантності – це визнати, що є люди, які можуть думати чи діяти інакше, ніж я, і нічого з цим не поробиш, потрібно змиритися та терпіти їх «витівки».
Необхідно відмітити, що існує поняття про різні типи толерантності:
- Байдужість до існування різних поглядів та практик. Цей тип характеризує ситуацію, коли різні системи поглядів допускаються, при умові, що вони не суперечать загальнолюдським нормам.
- Повага до іншого, якого я не розумію і з яким я не взаємодію. Цей тип відокремлюють в силу рівноправності культур і відсутності привілейованої системи поглядів і переконань.
- Терпимість до слабкості інших. Цей тип носить деякий зневажливий контекст. Це збігається з плюралізмом і пов’язане з виділенням привілеїв у системах поглядів та цінностей.
- Розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на діалогічність природи розуму.
Отже, толерантність – це миролюбність, терпимість до етичних, релігійних, політичних, конфесійних, міжособистісних розбіжностей, визнання можливості рівноправного існування «іншого». Спрощене сприйняття толерантності включає одночасно всі види, коли толерантність має місце і у висловлюваннях, і у відносинах, і в діях. Своє практичне вираження вона знаходить у витримці, самовладанні, здатності тривалий час терпіти несприятливі впливи. І на кінець – варто відмітити, що толерантність добре «працює», якщо це – «гра в двоє воріт». Сподівання на те, що вияви толерантності до людини, яка систематично, брутально, цинічно порушує Ваші права, зрештою теж стане до Вас толерантною – як правило, не справджуються. Тому будьмо добрішими! Будьмо терпимими! Будьмо толерантними один до одного! І буде всім нам щастя.
Підготувала асистент кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата Штефанюк Віталія
