Вперше цей метод був апробований в вересні 1979 року лікарями Едгаром Рей Санабрія і Гектором Мартинець Гомез в Боготі, Колумбія. Щоб якось компенсувати брак інкубаторів для виходжування недоношених дітей і запобігти поширенню внутрішньолікарняних інфекцій, Рей і Мартинець спробували використовувати тепло материнського тіла для попередження загибелі недоношених дітей від переохолодження.
В експерименті брали участь діти, стан яких вже не викликало занепокоєння і залишалося тільки чекати, коли вони наберуть необхідну вагу і підростуть. Приблизно після півроку випробувань можна було говорити про стійкі результати.
Метод “кенгуру” перевершив всі очікування. Він виявився більш ефективним, ніж стандартний інкубатор для виходжування недоношених: контроль температури тіла був набагато кращим, а разом з грудним вигодовуванням і бондингом він дав просто приголомшливі результати – і це незалежно від стартової ваги, терміну гестації та клінічних умов.
При використанні КМС (kangaroo mother care) діти набагато краще підтримували постійну температуру тіла, були спокійнішими, краще дихали і відрізнялися більш стабільним серцевим ритмом.
І чим менша була дитина (до 1200 грамів) , тим більш стабільним був її стан у матері на руках. Це було дійсно приголомшливо, тому що суперечило всім існуючим в той час переконанням. Колумбійський досвід стали застосовувати в найбідніших країнах Африки і Азії, в таборах біженців і в госпіталях, в зонах військових дій.
З’явилися перші звіти, в яких повідомлялося, що завдяки застосуванню методу «кенгуру», вдалося виходити навіть недоношених дітей з вагою при народженні менше 1000 грамів при відсутності спеціального медичного обладнання.
Через 4 роки в 1983 році ЮНІСЕФ привернули увагу громадськості до цього методу, і в 1986 році колумбійську ініціативу підхопили в Європі, США та інших країнах. Сьогодні цей метод все більше і більше набирає популярність, тому що не тільки замінює інкубатор, але може дати набагато більше, ніж ліки і сучасна медична техніка. У 1991 році був опублікований перший огляд по використанню методу “кенгуру” в різних країнах.
У 1996 р. під патронатом ВООзу Трієсті (Італія) були розроблені перші практичні рекомендації щодо термінології, критеріїв відбору та базових елементів методу, класифіковані та уточнені ефекти його застосування, а також,вироблені основні напрямки наступних наукових досліджень. Девізом форуму став вислів «Кожна дитина з 28 тижнів гестаційного віку має право на кенгуру виходжування».
Метод мати-кенгуру базується на 5 основних складових:
позиція кенгуру, виключно грудне вигодовування, політика ранньої виписки, спостереження протягом не менше року скорегованого віку, психо-соціальнапідтримка. Ессенціальним компонентом методу мати-кенгуру є позиція кенгуру на груді матері, яка створює термонейтральне комфортне оточення для недоношеної дитини впродовж 24 годин на добу 7 днів на тиждень.
Метод кенгуру – це «продовження» внутрішньоутробного життя дитини, коли в постійному контакті «шкіра до шкіри» з мамою, дитина відчуває себе захищеною. При цьому дитина перебуває в зручному положенні, схожому на те, яке було в утробі матері, чує звичні звуки: серцебиття і ритми дихання матері; тепло, запах і смак грудного молока нагадують амніотичну рідину. Все це створює умови для подальшого нормального розвитку дитини.
Підготувала асистент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб Крецу Н.М.