Для деяких з нас мир – це повсякденна реальність.
На наших вулицях спокійно, наші діти ходять до школи. Там, де підвалини суспільства міцні, безцінний дар миру може ніким особливо і не помічатися.
Проте для дуже багатьох людей у сучасному світі цей дар – не більше, ніж казкова мрія. Вони живуть в кайданах атмосфери нестабільності та страху, що породжується війною.
Двадцять п’ять років тому Генеральна Асамблея проголосила Міжнародний день миру як день загального припинення вогню і відмови від насильства. З тих пір він і відзначається в Організації Об’єднаних Націй. Він покликаний змусити людей не тільки задуматися про мир, але і зробити щось заради нього. Свято відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН. ООН використовує святкування Дня миру, для залучення уваги до своєї різнобічної роботи в підтримку миру і для того, щоб спонукати окремих людей, групи та громади на всій планеті до осмислення проблем миру та обміну інформацією та практичним досвідом діяльності по його досягненню. Припинення війни сприяє оздоровленню міжнародних взаємин на вищому рівні і звернення світової спільноти до таких цінностей як людське життя, мир тощо.
В Україні День миру закріплено відповідно до Указу Президента України № 100 від 5 лютого 2002 року.
Війна вимагає висуває жорсткі вимоги до життєстійкості і ресурсів сучасної людини. Ріст кількості тривожно-депресивних розладів, синдроми хронічної втоми, посттравматичний стресовий розлад – це ті клінічні і субклінічні феномени, які сьогодні знижують якість життя людей.
Війна та насильство – це зло, що калічить душі людей. Кожна епоха несе в собі свої закони та протиріччя. Якщо ці протиріччя дуже загострюються, виникають спочатку великі конфлікти, які можуть перерости у великі війни. Це може призвести до знищення людства взагалі, а також до загибелі нашої планети Земля.
З давніх-давен чоловіки воювали: за жінок, за територію, за здобич. Та й тепер нічого не змінилося. Тільки воюють не лише за жінок, а й за владу, за гроші. Стають усе жорстокішими серця, страшнішою зброя. Люди прагнуть бути володарями світу, забуваючи про любов, справедливість, добро. Ведуться різноманітні війни, які є лише спробами впливових людей поділити світ між собою.
Насильство буде існувати, доки на екранах наших телевізорів будуть демонструватися бойовики, де насильство зведене до культу поведінки. Дивлячись ці баталії, хлопці прагнуть бути схожими на «крутих» чоловіків, які одним ударом можуть вбити людину. Крім цього, «підігрівають» нестабільні умови нашого життя, коли люди знаходяться у стані постійної кризи, постійного психічного зриву. Ось і ростуть маленькі «круті» хлопці, перетворюючись з часом на великих насильників та злодіїв. Якщо подивитися та прислухатися до розмов маленьких дітлахів, то можна почути, з яким захопленням вони розповідають один одному про події якогось бойовика або про бої без правил, що вони дивились по телебаченню. Та ще й вдома батьки весь час сваряться від того, що не вистачає грошей на необхідне. Звідси й починається шлях до озлоблення малих сердець.
Неможливо постійно жити у світі насильства, де кожен намагається піднятися за рахунок інших людей, вдаючись до найрізноманітніших чорних справ. Це губить душі людей, робить їх байдужими один до одного, навіть жорстокими. А чи виправдано це?
Адже раніше ми пишалися тим, що ми є людьми, гуманною нацією, яка ніколи не завдасть шкоди слабшому. Виявилося, що то були лише слова, зручні гасла, що прикривали вовчу сутність людства.
Невже зараз для нас стало актуальним страшне гасло: «Людина людині вовк»? Тому й б’ються за краще місце під сонцем, не озираючись ні на дітей, ні на слабких, ні на що… Усі дуже впевнено підтримують один із законів Чарльза Дарвіна: «Виживає сильніший». Це називається «природний відбір», у якому немає місця людям, в серцях яких залишилися жити добро, любов, взаємоповага, милосердя. Бо вони не втримаються на хвилях безжалісного відбору, не виживуть у вовчому світі. Тому й дивляться з екранів телевізорів на маленьких дітлахів не милий ведмедик Віні Пух, а страшний Робокоп чи Термінатор, які ані хвилини не можуть прожити без стрілянини та бійок. Це страшне породження нашої дійсності, від якої ніде неможливо сховатися.
А як хочеться бачити скрізь усміхнені обличчя, радіти сонячному дню, дивитися по телевізору пригоди веселих та кумедних героїв, проглядати старі кінофільми, в яких ніхто і не чув про насильство! Хочеться жити серед добрих душею людей, жити в злагоді та любові. Відчувати себе потрібним, робити важливі справи, від яких стає легко на душі. Мати чисте серце, в якому немає місця заздрощам, любити і бути любимим.
Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка Карвацька Наталія.
