це комплекс заходів, які проводяться на підставі локальних та уніфікованих протоколів, щодо проведення оцінки, діагностики, профілактики та лікування (хірургічних та не хірургічних) захворювань порожнини рота, щелепово-лицевої ділянки та суміжних і пов’язаних з ними впливів на організм людини, з метою задоволення потреб людини у підтриманні та відновленні її стоматологічного здоров’я.
Стоматологічна допомога відноситься до одного з найбільш масових видів медичної допомоги. У структурі загальної захворюваності населення нашої країни хвороби порожнини рота і зубів займають третє місце.
Право на медичну допомогу та охорону здоров’я є базовим в системі соціальних прав людини. Здоров’я населення в цілому і кожної людини зокрема як члена суспільства має визначальне значення для існування і розвитку держави. Згідно із Загальною Декларацією прав людини, обов’язком держави є піклування про здоров’я людини і забезпечення його охорони.
Медичні відносини регулюються Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я, Законами України та цілим рядом інших нормативно?правових актів. Конституція України у ст. 49 гарантує право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Право людини на медичну допомогу закріплено також і в ст. 284 Цивільного кодексу України та в ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я, де передбачено право на кваліфіковану медико?санітарну допомогу як складову права на охорону здоров’я.
Досліджуване право знайшло своє відображення і у міжнародно?правових стандартах. У ст. 13 Європейської соціальної хартії визначено право на соціальну і медичну допомогу.
З метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальну і медичну допомогу Хартія зобов’язує держави:
1) забезпечити, щоб кожна особа, яка опинилась без адекватних ресурсів і не здатна набути такі ресурси шляхом власних зусиль чи з інших джерел, зокрема з фондів соціального забезпечення, змогла б отримати необхідну допомогу на випадок хвороби;
2) забезпечити, щоб така допомога не призвела б до скорочення політичних і соціальних прав осіб, що її отримують;
3) передбачити, щоб кожен міг отримати через відповідні державні та приватні служби таку пораду і особисту допомогу, які необхідні, щоб запобігти, ліквідувати чи полегшити особисту чи сімейну потребу. Цікавими видаються міжнародні стандарти у галузі охорони здоров’я, а саме Декларація про політику в царині дотримання прав пацієнта в Європі. Розділ 5 “Лікування та організація медичної допомоги” закріплює право людини на отримання медичної допомоги відповідно до стану її здоров’я, включаючи профілактику і лікувальну допомогу. Надання медичних послуг повинно відповідати фінансовим, людським і матеріальним ресурсам даного суспільства та забезпечувати постійну доступність необхідної медичної допомоги для всіх у рівній мірі, без жодної дискримінації. У даному стандарті визначено також право пацієнтів на якісну медичну допомогу, що відповідає як високим технологічним стандартам, так і принципам людяності у ставленні між пацієнтом і надавачем медичних послуг.
Конституційний суд України визначив положення про безоплатність медичної допомоги, що означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах у будь-яких варіантах розрахунків: як готівкою, так і безготівково, чи у вигляді добровільних внесків до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов’язкових страхових платежів (внесків) тощо. Окрім цього, Кримінальний кодекс України містить 184 статтю, яка визначає кримінальну відповідальність за незаконну вимогу оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я.
Отже, кожна людина в Україні має право на висококваліфіковану, вчасно надану стоматологічну допомогу.
Матеріал підготували: Батіг В.М., Токар О.М., кафедра терапевтичної стоматології