• Українська
  • English
Святкування Маланки в Україні

Святкування Маланки в Україні

Початок січня для українців – це святковий період, наповнений традиціями, співами та смачною їжею. Від новорічного столу всі йдуть на пісну різдвяну кутю, потім на щедру кутю на Маланку, а далі на вранішні засівання у День Святого Василя. Замикає святковий марафон Водохреще.

Українці святкують Новий рік двічі. Перший – в ніч з 31 грудня на 1 січня, а другий – в ніч з 13 на 14 січня. Так сталося внаслідок розбіжності двох календарів: григоріанського (світського) та юліанського (церковного). Вони мають 13 днів різниці. Саме у ніч з 13 на 14 січня проводиться Богослужіння на закінчення Старого року. Тому в народі це свято називається Старий Новий рік. Та окрім цього, ввечері 13 січня святкується День Преподобної Меланії. В народі він відомий як Меланка/Маланка, Щедрий вечір або вечір напередодні Василя.

Маланка — українське народне свято, а ще традиційний обряд із використанням масок та костюмів, які більшість ряджених роблять власноруч. Маланка – це вигаданий образ гарної української дівчини.

За звичаєм Маланкою часто виступає переодягнений хлопець (чоловік). У костюмованому карнавалі головними учасниками його є герої, переодягнені в костюми Маланки, її хлопця Василя, Кози, Діда, Бабки, Ведмедя, Цигана, Чорта, Лікаря.

Найбільшою популярністю у східних слов’ян користувалася маска Кози, символу урожаю. За прадавньою легендою, щоб урятувати новонародженого сина від злої Мари, Божа Мати перевтілила його у козу. Кожного Різдва Богоматір обертатиме на козу своє дитя аж до кінця світу, допоки не скінчиться боротьба світлих і темних сил. Тож із язичницького символу родючості коза поступово перетворилася на одного із символів Ісуса Христа. Зазвичай Козу робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді “Коза” могла клацати зубами. На спину Козі одягали вивернутий хутром догори кожух.

Але на святках Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених “козоводів”, що йшли від хати до хати, бажаючи здоров’я, сімейного добробуту, обов’язково щедруючи і розігруючи невеликі вистави.

Головними персонажами також виступають — супутник Маланки – Василь. Поруч з ними завжди крутяться Баба з Дідом, що символізують досвід поколінь. А разом з ними гуляють й інші святочні персонажі, що поділяються на чистих (танцюють і співають, зазвичай не носять маски), та нечистих (жартують і “чинять кпини”, завжди носять маски). З часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад. У сучасній Маланці старовинні персонажі зустрічаються з актуальними на сьогодні героями, як то політичні діячі, герої фільмів, серіалів та мультфільмів. Своєрідне поєднання минулого з сьогоденням.

Господарі пригощають посівальників пирогами, окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками, платять дрібні гроші. Ці дари вважалися відкупною жертвою за Маланку потойбічним силам. Та найбільше міг заробити той хлопчик, який приходив посівати першим. Йому доручали обмолотити святочного снопа (дідуха), який стояв на покутті від Різдва, або розбити гарбуза дідуха, що лежав у кубельці під столом. Сніп обмолочували макогоном, зерно і солома з нього вважаються чудодійними. Зерна з дідуха зберігають до сівби й висівають разом з насінням на ниву, щоб був гарний урожай.   З гарбуза варили кашу, ним також пригощали домашніх тварин, зернятка з дідуха (гарбуза) збирали в миску, просушували та висівали весною на грядках, щоб гарно родили гарбузи та вся городина.

Ряджені групи маланкарів також проводили змагання, які влаштовувалися на розі доріг, на мостах або переходах через річку. Опівночі до обумовленого місця підходили ватаги ряджених хлопців. Спочатку кожна команда висувала по одному ряджених борцю, одягненому в костюм Медведя. Чий Ведмідь опинявся сильніше, та група ряджених і вважалася переможцем. Але найчастіше всім хлопцям хотілося взяти участь у боротьбі. Кожна ватага об’єднувалася щільною командою і тіснила суперників, з’ясовуючи, хто сильніший. Команда переможець могла першою перейти міст або перехрестя. Такий поєдинок, який походив на межі двох світів, розділених водою або дорогою, і в опівнічний час, що визначає межі доби, символізував боротьбу добрих сил з силами потойбічного світу, які прагнуть нашкодити Маланці.

Далі маланкарі на роздоріжжі палили Дідуха (сніп соломи, який стояв в хаті від Святого вечора до Нового року), а потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.

На сьогодні низка архаїчних елементів обрядовості вже зникла, а натомість з’явилися сучасні нововведення, що стосуються насамперед костюмів, персонажів. Та попри зміни і трансформації, Маланку й далі гучно святкують в українських селах та містах.

                        Інформацію підготувала бібліотекар І кат. Світлана Тулевська

Корисно знати