11 лютого в міжнародному календарі позначений як Всесвітній день хворого.
Ініціював встановлення цього символічного свята Папа Римський Іоанн Павло II. Понтифік визначив метою цього дня – забезпечення кращого догляду за хворими у всіх куточках землі і надання допомоги немічним, які потребують полегшення своїх страждань. Цей день прийнято сприймати , як соціальний крок, спрямований на підтримку людей, що потрапили в категорію хворих. Саме в цей день Богоматір зцілила стражденних на очах у мешканців міста Лурд (Франція). З того часу її звуть рятівницею хворих.
Всесвітній день хворого (World Day of the Sick) — міжнародний день, покликаний привернути увагу людей до проблем, з якими зіштовхуються хворі люди по всій планеті.
Цей день своєрідний соціальний захід, що проводиться по усьому світі щорічно, та має за мету привернути увагу усього суспільства до хворих людей, їх родини та тих, хто облегшує їхні страждання, зокрема медичний персонал та волонтерів. Найголовніший подарунок хворій людині – це наша увага, співчуття, співпереживання, моральна підтримка. Страждання і біль завжди важче переносити на самоті. Велике значення має надання паліативної допомоги. Головні завдання паліативної допомоги – позбавлення від болю, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших важких проявів хвороби, догляд, психологічна, соціальна та духовна допомога пацієнту та його рідним, як в умовах спеціалізованого медико-соціального закладу – хоспісу, так і вдома. Особливе ставлення до хворої дитини. У міжнародному розрізі паліативна допомога дітям це:
Активна турбота про фізичний стан, розумові здібності й душевний стан дитини, що включає також допомогу родині.
Допомога надається з моменту діагностування захворювання й триває, незважаючи на те, чи отримує дитина відповідне лікування, чи ні.
Особа, яка надає паліативну допомогу дитині, повинна контролювати й намагатися максимально позбавити її фізіологічних та психологічних страждань, а також – дбати про відповідні соціальні умови.
Ефективна паліативна допомога потребує комплексного мультидисціпилінарного підходу із залученням родини. Водночас для цього застосовуються доступні суспільні ресурси.
Паліативна допомога дітям може надаватися за обмежених ресурсів спеціалізованої медичної допомоги у соціальних закладах, а також у закладах спеціальної лікувальної мережі, і навіть – у дитини вдома.
Така допомога надається пацієнтам з будь-якою тяжкістю хвороби, які потребують фізичної, психологічної, духовної допомоги, зменшують біль, контролюють симптоми хвороби, зменшують стрес для пацієнта та його родини.
Паліативна допомога має надаватися постійно, протягом усього життя, незалежно від його тривалості. Тобто це не очікування смерті, а гідне життя із задоволенням всіх потреб людини до самої смерті.
В Україні існує лише 2 дитячих заклади, де надається паліативна чи хоспісна (як складова паліативної) допомога: в Надвірній, що на Івано-Франківщині та в Києві при Інституті педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України. Загалом же в нашій державі налічується понад 16000 дітей, що мають невиліковні хвороби. Ця цифра – приблизна, загальна, її узято з результатів окремих досліджень, проведених провідними профільними інститутами. Але насправді ця цифра ні про що не свідчить й не дає уявлення про глибину проблеми паліативного догляду за дітьми в Україні.
У багатьох країнах світу в цей день проходять різні акції та заходи, присвячені темі профілактики хвороб, їх лікування і, звичайно ж, темі здоров’я та здорового способу життя, основні принципи якого полягають у наступному:
1. Принцип відповідальності за своє здоров’я: тільки розумне ставлення до здоров’я дозволяє людині на довгі роки зберегти бадьорість, високу працездатність, соціальну активність і досягти довголіття.
Показова в цьому відношенні думка Л.H. Толстого, який приділяв багато уваги здоров’ю: «Смішні вимоги людей, що палять, п’ють, переїдають, які не працюють і перетворюють ніч на день, про те, щоб доктор зробив їх здоровими, незважаючи на їх нездоровий спосіб життя».
Тільки з дня на день, підтримуючи і зміцнюючи своє здоров’я, відмовляючись від спокус, людина може зберегти до глибокої старості відчуття щастя і високу працездатність.
2. Принцип комплексності: не можна зберігати здоров’я по частинах.
Здоров’я означає узгоджену дію всіх систем організму і особистості, так що зміна в будь-якій з них обов’язково позначиться на здоров’ї в цілому. Тому не варто нехтувати жодною з «частин» єдиного здоров’я.
3. Принцип поміркованості означає, що для тренування функціональних систем повинні використовуватися помірні навантаження.
Менші навантаження (психічні, інтелектуальні, фізичні), як правило, не сприяють зростанню резервів організму, а більш значні можуть призвести до перевтоми.
4. Принцип раціонального чергування навантаження і відпочинку.
Як зазначав вітчизняний фізіолог Н.Е. Введенський, “люди втомлюються не тому, що працюють багато, а тому, що працюють неправильно”.
У живому світі життя підтримується за рахунок узгодження періодів активності і спокою. Періодична зміна цих станів властива періоду неспання і сну, прийому їжі, виконання професійних обов’язків, відпочинку і т.п.
Тому, наприклад, після великого обсягу виконаної інтелектуальної роботи повинна слідувати спеціально організована фізична праця (по ефекту “активного відпочинку” вона стимулює більш активне відновлення інтелектуального потенціалу) або сон, після ситного обіду – фізичний спокій.
5. Принцип “сьогодні і все життя”.
Здоров’я не дається людині про запас, воно вимагає постійних і наполегливих зусиль. Відомо, що досягнуті роками результати в загартовуванні практично повністю зникають вже через кілька місяців після припинення гартування.
6. Принцип валеологічної самоосвіти.
Валеологічне навчання і виховання, включає в себе вивчення свого організму і своєї особистості, освоєння гігієнічних навичок, знання факторів ризику та вміння реалізувати на практиці весь комплекс засобів і методів забезпечення здорового способу життя.
Людина повинна насамперед стати носієм ідеї здоров’я як основного життєвого пріоритету. Жити як брати й сестри, уважні до потреб одні одних, вміючи дарувати від щирого серця та вчитися радості самовідданого служіння іншим.
Матеріал підготувала: Сорокман Т.В., професор кафедри педіатрії та медичної генетики
