14 квітня кожного року відзначається Всесвітній день боротьби з хворобою Шагаса. Дата святкування обрана на честь дня діагностування цього захворювання бразильським лікарем Карлосом (Карлусом) Рибейру Жустініану Шагасом у 1909 році. Подію започаткували лише 24 травня 2019 року.
Всесвітній день боротьби з хворобою Шагаса має за мету привернути увагу людства до важливості протистояння хворобі, збільшення поінформованості щодо небезпеки захворювання та проблем людей з таким діагнозом.
Хвороба Шагаса – це паразитарне тропічне захворювання, з яким часто стикається малозабезпечена частина населення Південної та Центральної Америки. Головною особливістю хвороби є безсимптомний розвиток.
Найчастіше переносниками є клопи, а також зараження можливо шляхом споживання забрудненої їжі, через кров, від матері дитині тощо. Захворювання активно поширюється світом, наразі близько 7 мільйонів жителів планети страждають на нього. Це переважно зачіпає людей, що мешкають у сільських районах Латинської Америки. За оцінками, у США налічується близько 300 000 людей із хворобою Шагаса. Хвороба відома як «тихий вбивця», оскільки інфекція може залишатися бездіяльною в крові протягом десятиліть.
Збудник був відкритий Карлосом (Карлусом) Шагасом, бразильським лікарем, мікробіологом та епідеміологом, доктором медицини, професором Федерального університету Ріо-де-Жанейро (або Університет Бразилії), що є найбільшим федеральним вишем країни. 23 квітня 1909 року він знайшов трипаносом вперше в крові людини – 3-річної дівчинки на ім’я Береніс.
Народився майбутній першовідкривач 9 липня 1879, муніципалітет Олівейра однойменного регіону, штат Мінас-Жерайс, Бразилія у родині кавового плантатора, нащадка переселенців до Бразилії з Португалії середині XVI століття. Після смерті батька у віці семи років Карлуса відправили до школи-інтернату єзуїтів, з якої він втік після скасування рабства в 1888 році. Через це з єзуїтського інтернату його виключили та відправили до іншої школи в Сан-Хуан-дель-Рей, де новий учитель заклав у ньому інтерес до природи. У 1895 році Карлос пережив захворювання на бері-бері та провів деякий час під опікою дядька Карлусом Рівейро де Кастро, що закінчив медичний факультет та побудував нову лікарню, в якій вперше в Бразилії були використані методи асептики та антисептики Джозефа Лістера.
Під таким впливом Шагас у 1897 році поступив до медичного факультету в університеті Ріо-де-Жанейро, де захопився науковими дослідженнями під впливом творів Луї Пастера. В 1903 році отримав ступінь доктора медицини за наукову роботу «Гематологічне вивчення малярії». Відхиливши запрошення на роботу в інституті Шагас вирішив працювати в лікарні міста Журужуба на нижчий ланці охорони здоров’я Бразилії, де відкрив приватний консультативний кабінет. У 1904 році створив ще й лабораторію в Ріо-де-Жанейро, одружився, а обидва його сини – Евандро та Карлус Фільо в подальшому стали лікарями та продовжили дослідження батька.
1905 року через фінансові труднощі прийняв пропозицію компанії «Docas de Santos» попрацювати в штаті Сан-Паулу для запобігання зараження малярією працівників. Там Шагас провів успішну кампанію проти малярії, яка полягала в адекватній оцінці спостереження циклу передачі хвороби та використанні пиретруму для дезінфекції приміщень. Свою методику опублікував в часописі «Prophylaxia de impaludismo», яка послужила основою для боротьби з малярією в усьому світі. Її було відроджено через сорок років по тому як керівництво по використанню нових синтетичних інсектицидів.
У 1906 році Шагас приєднався до інституту в Мангіньосі, яким керував його друг Освальдо Круз, де й пропрацював усе подальше життя. 1909 року О. Круз попросив Шагаса провести нову кампанію з боротьби із малярією в таборі залізничників, що був атакований цією хворобою. Бразильський уряд намагався залізницею з’єднати Белем у басейні річки Амазонки з Ріо-де-Жанейро, але будівництво довелося призупинити саме через малярію. Шагас там залишився впродовж двох років у залізничному вагоні, де в нього була нарадча кімната, лабораторія, кабінет для огляду хворих та спальні приміщення. Окрім того, тут Шагас спостерігав велику кількість кровосисних, так званих поцілункових клопів (Triatoma infestans), які мешкали у стінах хатин і вночі кусали сплячих людей переважно в кути рота. Вперше виявивши джгутиконосців у кишечнику цих комах, Шагас припустив що це етап їх розвитку та став вирощувати клопів на мавпах. Через двадцять днів по тому дослідник знайшов трипаносом в крові тварин. Карлос визначив трипаносом як новий рід і вид та запропонував спочатку назву Trypanosoma minasensis, а згодом змінив свою думку на користь назви Schizotrypanum cruzi (надалі – Trypanosoma cruzi), на честь свого друга Освальдо Круза.
Комісія бразильської академії, яка була направлена до регіону та вивчила всі його дослідження, підтвердила, що описано нову хворобу, яку вона запропонувала назвати хворобою Шагаса, але сам дослідник цього категорично не хотів і втілив іншу назву – американський трипаносомоз. У 1907 році Шагас став повноцінним та постійним співробітником Інституту в Мангіньосі. Цьому сприяла величезна підтримка його з боку друга й керівника Освальдо Круза.
Після смерті Круза Шагас прийняв керівництво Інституту в Мангіньосі до 1934 року. Ним було започатковано засади роботи, що були використані в роботі інституту Пастера в Парижі, а також займався не тільки суто науковою діяльністю, але й проводив експертизу продуктів, медичних препаратів, вакцин, зокрема проти натуральної віспи.
У 1912 році Шагас очолив експедицію до району Амазонки для вивчення там поширення малярії, а її результати дали поштовх докорінному реформуванню медицини не тільки у цьому регіоні, але й в усій Бразилії.
У 1918 році на прохання уряду Бразилії очолив кампанію проти епідемії іспанського грипу, що вирувала того часу в Ріо-де-Жанейро. Сам Шагас, його дружина та діти також тяжко перехворіли на грип, тому ним було створено спеціальну службу для центрів обслуговування населення в двадцяти семи різних точках міста, 5 лікарень швидкої допомоги, опубліковано плакати і листівки, що попереджали містян. Кампанія була успішно завершена в листопаді 1918.
Робота з реорганізації Департаменту охорони здоров’я Бразилії, в якому Шагас був директором з 1920 по 1924 рік сприяла створенню міжнародних центрів превентивної медицини, зокрема Міжнародного центру лепрології, організації заходів щодо дитячої гігієні, боротьби проти сільських ендемічних захворювань, туберкульозу та захворювань, що передаються статевим шляхом. Ним було створено дитсадки в Бразилії та започатковано посаду державного санітарного лікаря. Окрім того, саме Карлос Шагас представляв Бразилію в Комітеті охорони здоров’я Ліги Націй, асоціації, що базувалась у Женеві і була попередником ВООЗ.
З 1922 року Шагас працював професором з тропічної медицини в Університеті Ріо-де-Жанейро, де заснував кафедру тропічних хвороб і представив свої думки з питань гігієни як медичної спеціальності в Бразилії. Помер Карлос Шагас від серцевого нападу через інфаркт у віці 55 років 8 листопада 1934 року.
Цікаві факти про Карлоса Шагаса:
1910 року Національна бразильська академія медицини обрала Шагаса як надзвичайного члена.
У 1912 році міжнародне журі Інституту суднової і тропічної гігієни в Гамбурзі присудило Шагасу премію імені Фріца Шаудінна за найкращу роботу в галузі протозоології і тропічної медицини в світі.
Шагаса було двічі номіновано на Нобелівську премію – в 1913 і в 1921 роках, але він не отримав нагороду.
У 1922 році отримав Велику премію Ювілейної Пастерівської виставки в Страсбурзі.
У 1925 року отримав премію Куммеля в Гамбурзькому університеті.
У 1921 став першим бразильцем, який був удостоєний званням почесного доктора Гарвардського університету, згодом Паризького, Брюссельського, університетів у Лімі, Буенос-Айресі, Гамбурзі.
Був членом 10 медичних асоціацій і товариств: Панамериканської асоціації лікарів, Нью-йоркської академії медичних наук, Королівського товариства тропічної медицини та гігієни в Лондоні, Паризької академії медицини.
Нагороджений орденами: Корони Італії (1920 рік); Корони Бельгії та Почесного легіону (1923); Сантьяго да Еспада, ступінь кавалера (Португалія, 1924); Карлоса III, ступінь кавалера (1925); Ізабелли Католицької, ступінь Кавалера (Лицаря) (Іспанія, 1926); та Корони Румунії (1929).
Також його портрет розміщено на банкноті – на 10000 бразильських крузадо.
Це був лікар, дослідник, великий учений до кінця свого життя, що залишив по собі величезний науковий спадок.
Інформацію підготував к.біол.н.,
доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології Міхєєв А.О.
