В день пам’яті померлих від СНІДу (17 травня)
хочеться відзначити, що за останніх 30 років СНІД перетворився зі смертельно небезпечної хвороби в хронічну, розвитком якої можна керувати. До цього призвів прогрес у галузі медицини та фармацевтики. Тепер СНІД прирівняли до таких захворювань, як діабет, гіпертензія та інші серцево-судинні захворювання.
За останніми даними американської статистики, середній вік смерті ВІЛ-пацієнтів різко зріс порівняно з 1987 роком. Для чоловіків він виріс на 34%: з 37,9 (1987 рік) до 50,8 року (2013). Серед жінок прогрес ще більш разючий – з 35,2 до 49,7 року.
24 листопада 2015 року був представлений новий звіт програми ООН по боротьбі з ВІЛ/СНІДом. Відзначається, що до кінця 2013 року в світі було близько 36,9 мільйона ВІЛ-інфікованих, і 70% їх живе в Африці на південь від Сахари. Число нових випадків зараження з 2000 року скоротилося на 35%. Антиретровірусну терапію в 2015 році проходять 15,8 мільйона інфікованих (зростання на 2,2 мільйона порівняно з 2014 роком).
Таких результатів вдалося досягти завдяки ранньому початку лікування, довгострокової терапії та медичного обслуговування ВІЛ-інфікованих. Нарешті, вже в 2010-і роки стала очевидна користь антиретровірусної терапії, навіть у пацієнтів з ослабленою імунною системою вона підвищує рівень життя і різко знижує ймовірність передачі вірусу іншим людям.
Лікарі відзначають, що головною загрозою для здоров’я ВІЛ-інфікованих зараз є не пов’язані з вірусом СНІДу хвороби, а побічні ефекти антиретровірусних препаратів та імунодефіциту – інфаркти, певні типи раку і неврологічні захворювання.
“Як довго я проживу?” Це одне з найпоширеніших питань, які задають люди , у яких нещодавно виявили ВІЛ. І можлива відповідь на нього стає все більш оптимістичною з кожним роком, принаймні, для людей, що живуть в багатих країнах з доступом до терапії проти ВІЛ. Хоча очікувана тривалість життя людей з ВІЛ ще не зрівнялася з людьми без ВІЛ, вона вже близько, повідомляє thebody.com .
Нещодавно були отримані результати великомасштабного міжнародного дослідження на цю тему, які були опубліковані в престижному медичному журналі Lancet. У цьому амбіційному дослідженні взяли участь 43355 ВІЛ – позитивних людей з Канади, Західної Європи та США, всі вони почали вперше приймати препарати проти ВІЛ з 1996 по 2005 рік.
Дослідники проаналізували, скільки людей померли з початку дослідження (близько 5% учасників), і на підставі цих даних вони створили математичну модель того, яка (приблизна) тривалість життя може чекати людей з ВІЛ, якщо вони приймають антиретровірусні препарати. Вони також брали до уваги, які фактори можуть зменшитися або збільшитися з плином часу.
У загальному і цілому, головне відкриття вчених полягає в тому, що люди, які нещодавно почали прийом терапії проти ВІЛ, мають набагато більшу потенційну тривалість життя. Ось як виглядають розрахунки досліджень:
– Люди, які почали прийом терапії у 1996-1999 роках, у віці 20 років на початок лікування, мають середню очікувану тривалість життя 56,1 року. Якщо їх вік на початок лікування становив 35 років, то середня очікувана тривалість життя становила 60,0 року.
– Люди, які почали прийом терапії у 2000-2002 роках, у віці 20 років на початок лікування, мають середню очікувану тривалість життя 61,2 років. Якщо їх вік на початок лікування становив 35 років, то середня очікувана тривалість життя становила 65,1 року.
– Люди, які почали прийом терапії у 2003-2005 роках, у віці 20 років на початок лікування, мають середню очікувану тривалість життя 69,4 року. Якщо їх вік на початок лікування становив 35 років, то середня очікувана тривалість життя становила 72,3 року.
У 2004 році очікувана тривалість життя населення США становила 77,8 року. Це означає, що очікувана тривалість життя людини з ВІЛ із США, яка почала прийом терапії в 2005 році, становить 90 % від цього показника для населення в цілому. Це приголомшливо гарні новини, якщо взяти до уваги, що лише 15 років тому, багато лікарів вважали, що після діагнозу ВІЛ -інфекція можна прожити не більше 10 років.
Найважливіше, що потрібно пам’ятати щодо цього дослідження, – хоча воно наводить конкретні цифри, до них потрібно ставитися обережно. У даному дослідженні за людьми спостерігали щонайбільше 11 років (дослідження тривало до 2007 року), а про існування самого ВІЛ відомо менше 30 років. Так що ніхто з людей не приймав терапію проти ВІЛ 36 років поспіль. Вчені просто провели оцінку на основі тієї інформації, яка доступна на даний момент. Вчені говорять, що їх результати підтвердили вже відомі факти, наприклад, середня тривалість життя тих, хто вживав ін’єкційні наркотики або почав прийом терапії проти ВІЛ при рівні CD4 нижче 200 клітин/мл, набагато нижче, ніж у людей з ВІЛ в цілому.
Результати також були в середньому краще для жінок, ніж для чоловіків, але це може бути пов’язано з тим, що у жінок в середньому ВІЛ діагностувався раніше, ніж у чоловіків, завдяки тестуванню під час вагітності.
В цілому, це хороші новини, які говорять про те, що з часом препарати проти ВІЛ стають ефективнішими, їх простіше приймати, і вони рідше викликають серйозні побічні ефекти, що дозволяє ВІЛ – позитивним людям жити все довше. Як мінімум ще одне велике дослідження очікуваної тривалості життя людей з ВІЛ було проведено в Данії, і воно прийшло до аналогічних висновків.
Дані цього дослідження також показують, наскільки важливо вчасно розпочати прийом терапії, якщо, звичайно, така можливість доступна. І, звичайно, це додає ще один аргумент безлічі експертів, які невтомно говорять про те, як важливо зробити тестування на ВІЛ стандартною частиною медичних обстежень, щоб люди з ВІЛ зверталися за медичною допомогою до того, як вірус заподіє значної шкоди організму .
Темпи розвитку ВІЛ-інфекції залежать від багатьох факторів, далеко не усі з них відомі медицині. Проте, можна говорити про деякі причини більш швидкого розвитку цього захворювання. Одні з них неможливо контролювати, на інші ж можуть вплинути не тільки лікарі, але і самі люди з ВІЛ.
Мінливий прогноз До 1996 року вважалося, що у 100% людей з ВІЛ розвивається СНІД у період від 18 місяців до 25 років. Тоді діагноз ставився людям на ранніх стадіях СНІДу, і не дивно, що у всіх з них СНІД розвивався практично протягом року. По мірі все більш раннього виявлення інфекції стало ясно, що більшість ВІЛ-позитивних людей залишаються здоровими набагато довше, ніж 1-2 роки після інфікування. Більш того, люди могли залишатися здоровими із самого початку епідемії, так що неможливо було визначити, як довго в принципі може продовжуватися безсимптомний період. До появи антиретровірусних препаратів вчені вважали, що при “природному плині” інфекції середня тривалість життя людей з моменту інфікування ВІЛ складає 13 років. Природно, у когось стадія СНІДу з’являлася раніше, у когось пізніше. Однак досягненням сучасної медицини стала поява антиретровірусної терапії, а також виявлення деяких факторів, від яких залежать зміни в імунному статусі і вірусному навантаженні при ВІЛ. Як такі додаткові фактори розглядалися: шлях передачі ВІЛ; вік; стать; генетичні особливості інфікованої людини; наявність вагітності; якість харчування; наявність стресів; спосіб життя; зловживання наркотиками; небезпечний секс та інші. Самі по собі вони не викликають захворювання, але можуть впливати на те, як швидко чи повільно розвивається ВІЛ-інфекція.
Шлях передачі ВІЛ
Існують суперечливі дані про те, чи дійсно розвиток СНІДу якось пов’язаний зі шляхом передачі вірусу. Нині більшість вчених вважають, що значення має не сам шлях передачі ВІЛ, а те, що може бути з цим пов’язане. Наприклад, раніше вважалося, що у людей, яким ВІЛ передався при переливанні крові, захворювання прогресує швидше. Однак, при цьому не враховувався той факт, що якщо людині переливали кров, те швидше за усе вона була у більш старшому віці або можливо страждала важкими захворюваннями.
Вік
У дорослих прогресування ВІЛ-інфекції відбувається швидше у старшому віці. Найбільше це помітно у людей після 40 років. За деякими оцінками ризик розвитку СНІДу збільшується на 27-55% з кожним новим десятиліттям. Під цим розуміють те, що зі збільшенням віку імунній системі усе важче заміняти клітини CD4 на нові. Імовірно, це пов’язано з пригніченням діяльності тимуса – залози, що виробляє нові клітини CD4. Інше пояснення полягає в тому, що у людей похилого віку нижче рівень хемокінів – речовин, що заважають ВІЛ проникнути в клітину. Також ВІЛ-інфекція може швидше прогресувати у маленьких дітей, особливо немовлят. Повільніше всього ВІЛ прогресує у підлітків. Вважається, що у молодих людей найкраща імунна відповідь при передачі ВІЛ, в результаті чого вірусне навантаження довгий час залишається низьким. Проте, згідно з останніми даними, при доступі до антиретровірусної терапії вплив віку на прогресування ВІЛ-інфекції зменшується.
Генетичні особливості
Люди, у яких є визначені мутантні гени, можуть мати клітини CD4, менш уразливі перед ВІЛ. Це пов’язано з тим, що у таких людей на клітинах не вистачає так званих корецепторів CXCR4 і CCR5. Обидва корецептори потрібні вірусові для проникнення в клітину. Відповідно до аналізу даних декількох досліджень одна з мутацій CCR5 знижує імовірність розвитку СНІДу на 23%, а мутація CCR2 на 26%, а згідно даним інших досліджень – є мутації, що знижують ризик розвитку СНІДу на 31-39%. Наприклад, мутація CCR2 64І пов’язана зі значним уповільненням падіння імунного статусу. Звичайно ця мутація зустрічається в африканців і азіатів, а не в європейців. А от мутація CCR5 дельта 32 – навпаки поширена серед північних європейців і скандинавів. Однак вплив генетичних мутацій набагато складніший, ніж прийнято думати. Деякі мутації, навпаки, допомагають вірусові проникати в клітини, збільшуючи ризик передачі ВІЛ і прогресування інфекції. Генетичні особливості також можуть вплинути на “посланників” імунної системи – хемокіни і цитокіни, що також впливає на прогресування ВІЛ-інфекції. Дослідники припускають, що випадки швидкого прогресування ВІЛ-інфекції пов’язані зі змінами в одних з найважливіших речовин, що регулюють імунну систему – інтерлейкінах. Також встановлено зв’язок між прогресуванням ВІЛ-інфекції і генетичними особливостями антигену імунної системи – HLA. Цей антиген передається спадково і від нього залежить “запуск” імунної відповіді. При різних мутаціях даного антигену імовірність швидкого розвитку ВІЛ-інфекції може змінюватися у шість разів.
Стать
Відповідно до сучасних наукових уявлень, стать не впливає на швидкість розвитку ВІЛ-інфекції. Раніше вважалося, що у жінок ВІЛ прогресує швидше. Пояснення даних досліджень виявилося більш, ніж тривіальним – через дискримінацію у жінок може бути менше доступу до лікування і медичного обслуговування. Найбільше дослідження, проведене у Швейцарії, показало, що немає ніякої різниці між прогресуванням ВІЛ-інфекції у чоловіків і в жінок. Проте, у відношенні жінок існують і свої особливості. У жінок імунний статус починає знижуватися при менших показниках вірусного навантаження, порівняно з чоловіками. Це може мати значення при призначенні антиретровірусної терапії жінці, але це не означає, що ВІЛ прогресує у жінок швидше.
Вагітність
Загальні дослідження стверджують, що вагітність не призводить до прогресу ВІЛ-інфекції. Більш того, дослідження, проведене в США, показало, що навіть багаторазові вагітності не пов’язані зі збільшенням ризику розвитку СНІДу. Проте, інші дослідження цьому суперечать. Наприклад, існують дані, що протягом 12 тижнів після пологів у жінок підвищується вірусне навантаження, навіть якщо до цього вони успішно приймали антиретровірусну терапію. Таким чином, вплив вагітності на перебіг ВІЛ вимагає додаткового вивчення.
Харчування
Загальновідомим фактом є те, що дефіцит деяких вітамінів і мінералів може привести до погіршення функцій імунної системи. Є свідчення на користь того, що нестача вітамінів А и В-12, а також цинку пов’язана зі швидким зниженням імунного статусу. Брак калорій і білків також пов’язані з погіршенням перебігу ВІЛ-інфекції. Найчастіше до подібної нестачі призводять проблеми із засвоєнням поживних речовин і діарея у ВІЛ-інфікованих. Поки невідомо, чи можна вплинути на перебіг ВІЛ-інфекції за допомогою визначених харчових добавок. Але вже зараз із впевненістю можна сказати, що повноцінне харчування, багате білками, вітамінами і мінеральними речовинами – це один з важливих лікувальних засобів для людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом.
Стрес
Тяжкий стрес (розрив тривалих відносин, проблеми на роботі, фінансові труднощі, втрата близької людини або арешт) може прискорити розвиток ВІЛ-інфекції. Сильні стресові події протягом двох років збільшують ризик розвитку ВІЛ-інфекції приблизно у чотири рази. Дуже важливо чи почуває людина себе здатною контролювати стресову ситуацію. Люди, які почувають себе безпомічними і нездатними що-небудь змінити, більше ризикують погіршенням здоров’я. Те, що можна назвати “повсякденним стресом” не впливає на прогресування захворювання. Значення має тільки дуже сильний і тривалий стрес (психологічний дистрес). Особливо уразливі перед ним люди, у яких немає соціальної підтримки друзів і близьких у важкі моменти життя.
Спосіб життя
Бідність і бездомність також пов’язані з розвитком ВІЛ-інфекції, можливо, через такі фактори як погане харчування і відсутність доступу до медичної допомоги. Також вивчалися такі фактори способу життя, як психологічне самопочуття (наприклад, депресія), але по даному питанню поки немає однозначної думки. В одному англійському дослідженні брали участь 168 людей, що живуть із ВІЛ вже кілька років. Це були ті, кого можна назвати „нон-прогресорами”, тобто людьми, у яких імунний статус залишився вище 500 кліток/мол через більш ніж 8,5 років після інфікування. Вчені збирали різну інформацію про їх спосіб життя: вживання алкоголю, тютюну, сон, прийом вітамінних добавок, фізична активність, використання альтернативних методик оздоровлення. Результати виявилися наступні: не було встановлено чіткого зв’язку між цими факторами способу життя та повільним розвитком ВІЛ-інфекції у цих людей.
Небезпечний секс
Є деякі дані про те, що небезпечний секс пов’язаний з розвитком ВІЛ-інфекції. Згідно даним деяких досліджень, у ВІЛ-позитивних чоловіків, що займаються незахищеним проникаючим сексом, імунний статус знижувався швидше, ніж у чоловіків, що уникали небезпечного сексу. У чоловіків, що займаються приймаючим анальним сексом без презерватива, частіше спостерігається різке зниження імунного статусу. Ризик зниження імунного статусу зростав з кожним новим сексуальним партнером, з яким не використовувався презерватив. Можливою причиною цих фактів є реінфекція – повторне зараженні ВІЛ або іншими інфекціями, що передаються статевим шляхом.
Наркотики
Дослідження способу життя, про яке мова йшла вище, показали, що наркотичні речовини не пов’язані з більш швидким прогресуванням ВІЛ-інфекції. Однак, це характерно не для всіх наркотиків. Згідно з останніми даними кокаїн, можливо, прискорює розвиток ВІЛ-інфекції, тому що ця речовина сприяє розмноженню ВІЛ. Кокаїн збільшує здатність ВІЛ проникати в клітини імунної системи, заважаючи клітинам виробляти захисні речовини. Деякі експерти припускають, що вживання наркотиків сприяє порушенням у ДНК вірусу, у результаті чого вірус частіше видозмінюється (мутація). Можливо, саме тому серед споживачів ін’єкційних наркотиків частіше зустрічається резистентність (стійкість) до антиретровірусних препаратів і ВІЛ-асоційовані захворювання нервової системи. Через ін’єкції нестерильним інструментарієм можливо повторне інфікування ВІЛ та іншими інфекціями, що можуть вплинути на перебіг захворювання. Існують лабораторні дані про те, що алкоголь сприяє розвиткові ВІЛ-інфекції. Як і кокаїн, він блокує речовини імунної системи, які заважають вірусові проникнути в клітину. Проте, інші дослідження не підтвердили, що вживання алкогольних напоїв якось пов’язано з прогресуванням ВІЛ. Є дані про те, що паління сигарет збільшує ризик розвитку опортуністичних інфекцій легень, у тому числі пневмоцистной пневмонії.
Якість життя за визначенням ВООЗ – це характеристика фізичного, психологічного, емоційного і соціального функціонування людини, що базується на її суб’єктивному сприйнятті, відчуття свого положення в житті в залежності від культурних особливостей і системи цінностей та у взаємозв’язку з її цілями, бажаннями, стандартами і турботами? для хворого – це рівень благополуччя і задоволеності життям (фізичним, психологічним, соціальним станом), на які впливає хвороба, нещасний випадок та їхнє лікування, а також оцінка хворим тих негативних змін, що відбулися чи можуть відбутися в результаті цих захворювань.
Отже, тривалість та якість життя хворих на СНІД не обумовлені лише одним чи кількома факторами, а є полізалежними від багатьох чинників та усвідомлення свого положення самим пацієнтом.
Матеріал підготувала: доцент кафедри мікробіології та вірусології, к.мед.н. Діана Ротар
