Вчений, лікар, мікробіолог, дослідник, один з основоположників сучасної бактеріології та епідеміології Роберт Кох, який народився у німецькому місті – курорті Clausthal-Zellerfeld. Він був третім з тринадцяти дітей у сім’ї та з народження цікавився природою: вже в ранньому дитинстві зібрав колекцію мохів, лишайників і комах. Дядько, помітивши захоплення племінника, подарував йому мікроскоп та фотоапарат, згодом, мікроскоп подарований був дружиною. Саме ці подаровані речі визначили наукову долю майбутнього нобелівського лауреата.
Відкриття та діяльність Роберта Коха:
У 1876 році Кох вперше у світі довів бактеріальне походження сибірки, виділивши її збудника.
У 1880 році, у свої 36 років, він став урядовим радником у Імперському відділенні охорони здоров’я у Берліні.
1882 Кох у доповіді «Етіологія туберкульозу» на засіданні Берлінського фізіологічного товариства оголосив про роль мікобактерії туберкульозу. Це заклало наукові засади боротьби з туберкульозом.
В 1883 уряд поставило перед ним нове завдання: визначити причину холери, спалахи якої часом несли сотні тисяч життів. Кох вирушив до Єгипту та Індії у складі наукової експедиції, у ході якої виділив збудника хвороби – холерний вібріон. Саме Роберт Кох увів у практику епідеміології та мікробіології поняття «тріада Коха», яка показує три умови визнання мікроба збудником конкретного інфекційного захворювання.
В 1890 Кох виділив туберкулін – стерильну рідину, що містить речовини, які виробляють мікобактерії туберкульозу в ході зростання. Туберкулін був запропонований ним як діагностичний, і як лікувальний засіб. Але дослідження, зроблені у різних країнах світу, незабаром підтвердили, що препарат можна використовувати лише для діагностики туберкульозу.
Відкриття Кохом туберкуліна зіграло величезну роль боротьби з туберкульозом і стало головною причиною присудження вченому в 1905 Нобелівської премії.
На 41 році життя Кох професор Берлінського університету та директор щойно відкритого Інституту гігієни. Через шість років спеціально для нього у Берліні створили Інститут інфекційних хвороб. Кох керує ним 13 років: до 60-ти. Сьогодні цей інститут має його ім’я.
Вийшовши з посади директора, наукове життя Коха не припинилося.
1896 році Роберт Кох їде до Східної Африки на боротьбу з чумою рогатої худоби, у 1896 році – до Індії для вивчення чуми, а в 1899 році очолює експедицію з вивчення малярії в Італії, Яві та Новій Гвінеї.
1903 Кох відправився в Центральну Африку на епізоотію («епідемію у тварин») рогатої худоби. Там він знайшов збудник нової хвороби, яку назвав «африканською береговою лихоманкою».
На 62 році свого життя Кох очолив експедицію до Центральної та Східної Африки, там він запропонував засіб атоксил на лікування сонної хвороби – захворювання, переносником якого є муха цеце.
Впродовж свого життя Роберту Коху (нім. Robert Koch; 11 грудня1843 – 27 травня1910) вдалося зробити ряд відкриттів, що послужили основою не лише медичної мікробіології, а й лікування та профілактики інфекційних захворювань. Проте, остання доповідь Коха в Академії наук у Берліні була присвячена епідеміології туберкульозу.
Матеріал підготувала: асистент кафедри мікробіології та вірусології Попович Валентина Богданівна.
