27 грудня 1822 народився Луї Пастер – видатний французький мікробіолог і хімік. Пастер відкрив мікробіологічну суть бродіння і багатьох хвороб людини, став разом з Фердінандом Коном та Робертом Кохом одним з основоположників мікробіології та імунології. Також Пастер поставив крапку в багатовіковій суперечці про наявність вітальної сили, що призводить до постійної появи живого з неживого, дослідним шляхом довівши неможливість цього. Його ім’я також широко відоме в колах фахівців у галузі харчових технологій завдяки створеній ним і названій згодом на його честь технології пастеризації.
У 1860-1862 роках Пастер вивчав можливість самозародження мікроорганізмів. Він провів елегантний експеримент, узявши термічно стерилізоване живильне середовище і вмістивши його у посудину зі загнутою вниз довгою шийкою (S-подібну колбу з відкритою шийкою) щоб був доступ міфічній «життєвій силі». Скільки б посудина стояла на повітрі, ніяких ознак життя в ній не спостерігалося, оскільки бактерії, що містяться в повітрі, осідали на вигинах шийки. Але варто було відламати її, як незабаром на середовищі зростали колонії мікроорганізмів. 1862 року Французька академія наук нагородила Пастера премією за вирішення питання про самозародження живого організму.
Пастер довів, що на бродіння негативно впливає кисень (т. з. ефект Пастера). Багато бактерій, що здійснюють бродіння (наприклад, маслянокислі бактерії), можуть розвиватися тільки в безкисневому середовищі. Ці факти дозволили йому розділити всі організми на аеробні (ростуть при наявності кисню) і анаеробні (без нього). Бродіння таким чином, було анаеробним процесом, життям без дихання. У той же час, організми здатні як до бродіння, так і до дихання, за наявності кисню росли активніше, і до того ж споживали менше органічної речовини з середовища. Так було доведено, що анаеробне життя менш ефективне порівняно з аеробним.
У сім’ї Пастера народилось п’ятеро дітей, однак лише двоє з них дожили до дорослого віку (інші померли від черевного тифу). Перенесені особисті трагедії надихнули Пастера на пошук причин й спонукали до спроб віднайти ліки від заразних хвороб, таких як тиф.
Після публікації 1876 роботи Роберта Коха «Етіологія сибірки» Пастер повністю присвятив себе імунології. У 1880 році Луї Пастер виділив культуру збудника холери курей, яку підтримували частими пересіваннями на м’ясному бульйоні. З волі випадку йому вдалось зробити одне з найбільших відкриттів. Одного разу культура збудника холери курей була залишена в термостаті на декілька тижнів без пересівання на нові середовища. Ця культура втратила здатність навіть у високих дозах вбивати курей, і Пастер припустив, що введення таких ослаблених культур мікробів може створити несприйнятливість у тварин до даного захворювання, подібно до того, як щеплення коров’ячої віспи оберігає людину від захворювання натуральною віспою. Це припущення блискуче підтвердилося на практиці. Так був знайдений спосіб запобігання від заразних захворювань введенням ослаблених збудників, який виявився придатним до багатьох інфекційних хвороб і зіграв величезну роль у боротьбі з ними.
Так Луї Пастер, остаточно встановивши специфічність збудників сибірки, пологової гарячки, холери, сказу, курячої холери та інших хвороб, розвинув уявлення про штучний імунітет, запропонував метод запобіжних щеплень, зокрема від сибірки у тварин (1881), сказу (спільно з Емілем Ру, 1885). Перше щеплення проти сказу було зроблене 6 липня 1885 року 9-річному Йозефу Мейстеру на прохання його матері. Лікування закінчилося успішно, хлопчик видужав.
Принципи отримання вакцин і методи їх застосування, розроблені Пастером для профілактики інфекційних захворювань, успішно використовуються вже понад 100 років.
Пастер першим запропонував ідею про можливість життя без мікробів. На цій ідеі базується наука про стерильні організми – гнотобіологія.
Пастер все життя займався біологією та лікував людей, не отримавши ні медичної, ні біологічної освіти.
Пастер був нагороджений орденами майже всіх країн світу. Загалом він мав близько 200 нагород. Іменем Пастера названо понад 2 000 вулиць у багатьох містах світу.
Підготував завідувач кафедри мікробіології та вірусології, проф. Святослав Дейнека
