Дитинство – то найнеповторніший період життя кожної особистості, і частинка нашої внутрішньої дитини продовжує жити всередині нас повсяк час.
«Діти одразу і невимушено освоюються зі щастям, бо вони самі по природі своїй є радість і щастя!» В. Гюго
Щоб розуміти всі процеси, які відбуваються протягом розвитку дитини, варто приділити увагу основним етапам раннього психосексуального розвитку. Чимало дослідників вивчали розвиток дитини з різних ракурсів, а саме: Зігмунд Фройд, Жан Піаже, Мелані Кляйн, Франсуаза Дольто та інші, спробуємо розглянути основні.
Зігмунд Фройд, відомий психоаналітик, виділяв 5 стадій психосексуального розвитку особистості:
- Оральна (0-18 міс.)
- Анальна (18 міс.-3 роки)
- Фаллічна (3 – 6 років)
- Латентна (6 – 12 років)
- Генітальна (період статевого дозрівання і до 22 років)
Оральна стадія
У цей період (з народження до півтора років) виживання немовляти цілком залежить від того, хто про нього піклується, а область рота найбільш тісно пов’язана із задоволенням біологічних потреб і приємними відчуттями. Головне завдання, що стоїть перед немовлям протягом орально-залежного періоду, полягає в закладці основних установок: залежності, незалежності, довіри і опори відносно інших людей. Спочатку дитина не в змозі відрізнити власне тіло від материнських грудей і це дає їй можливість відчувати ніжність і любов по відношенню до самого себе. Але з часом груди будуть заміщені частиною власного тіла: дитина буде смоктати свій палець або язик, щоб зменшити напругу, викликану недоліком материнської турботи. Тому так важливо не переривати годування груддю, якщо мама в змозі годувати дитину сама.
Фіксація поведінки на цій стадії може статися з двох причин:
Фрустрація або блокування потреб дитини.
Гіперопіка – дитині не надається можливостей самій керувати своїми внутрішніми функціями. В результаті цього у дитини формується почуття залежності і некомпетентності. Згодом, в зрілі роки, фіксація на цій стадії може виразитися у вигляді «залишкової» поведінки. Доросла людина в ситуації сильного стресу може регресувати і це буде супроводжуватись сльозами, смоктанням пальців, бажанням вживати алкоголь. Оральна стадія закінчується, коли припиняється грудне вигодовування і це позбавляє дитину відповідного задоволення. І, відповідно, тривале грудне вигодовування, більше по часу за необхідне, викликає затримку дитини в цій стадії, що корелює із затримкою розвитку.
Фройд висунув постулат, згідно з яким у дитини, яка отримала надмірну або недостатню стимуляцію у дитинстві, швидше за все сформується в подальшому орально-пасивний тип особистості. Основними його рисами є:
- очікує від навколишнього світу «материнського» ставлення до себе
- постійно вимагає схвалення
- надмірно залежний і довірливий
- відчуває постійну потребу в підтримці і прийнятті
- життєва пасивність.
Упродовж другої половини першого року життя починається друга фаза оральної стадії – орально-агресивна. Тепер у немовляти з’являються зуби, завдяки чому кусання і жування стають важливими засобами вираження фрустрації, викликаної відсутністю матері або відстрочкою задоволення. Фіксація на орально-агресивній стадії виражається у дорослих в таких рисах, як: любов до суперечок, песимізм, сарказм, цинічне ставлення до всього навколишнього. Людям з цим типом характеру властиво експлуатувати інших людей і домінувати над ними з метою задоволення власних потреб.
Анальна стадія
Анальна стадія починається у віці близько 18 місяців і триває до трьох років. Протягом цього періоду дитина вчиться самостійно ходити в туалет. Вона отримує велике задоволення від цього контролю, тому що це одна з перших функцій, яка вимагає від дитини усвідомленості своїх дій. Фройд був переконаний, що спосіб, яким батьки привчають дитину до туалету, впливає на його пізніший особистісний розвиток. Всі майбутні форми самоконтролю і саморегуляції беруть початок в анальної стадії.
Існують 2 основні батьківські тактики, пов’язані з привчанням дитини контролювати свої внутрішні процеси. Ми більш детально поговоримо про першу – що примушує, тому що саме ця форма приносить найбільш виражені негативні наслідки. Деякі батьки ведуть себе негнучко і вимогливо, наполягаючи, щоб дитина «зараз же сходила на горщик». У відповідь на це дитина може відмовитися виконувати накази батьків і у неї почнуться закрепи. Якщо подібна тенденція «утримування» стає надмірною і поширюється на інші види поведінки, то у дитини може сформуватися анально-утримуючий тип особистості. Такі дорослі надзвичайно вперті, скупі, методичні та пунктуальні. Їм складно переносити безлад та невизначеність.
Другий віддалений результат анальної фіксації, обумовлений батьківською суворістю щодо туалету – це анально-виштовхуючий тип особистості. Риси цього типу включають в себе: схильність до руйнування, занепокоєння, імпульсивність. У близьких стосунках в зрілому віці такі люди найчастіше сприймають партнерів в першу чергу як об’єкти володіння.
Інша категорія батьків, навпаки, заохочує своїх дітей до регулярного використання туалету і хвалить їх за це. З точки зору Фройда, подібний підхід, що підтримує старання дитини контролювати себе, виховує позитивну самооцінку і навіть може сприяти розвитку творчих здібностей.
Фаллічна стадія. Едипів комплекс. Комплекс Електри
Між трьома і шістьма роками інтереси дитини зсуваються в нову зону, область геніталій. Протягом фаллічної стадії діти можуть розглядати і досліджувати свої статеві органи, виявляти зацікавленість в питаннях, пов’язаних зі статевими стосунками.
Хоча їхні уявлення про дорослу сексуальність зазвичай невиразні, помилкові, і дуже неточно сформульовані, Фройд вважав, що більшість дітей розуміють суть сексуальних відносин більш ясно, ніж припускають батьки. Ґрунтуючись на побаченому по телевізору, на певних висловлюваннях батьків або на розповідях інших дітей, а також з урахуванням стосунків між батьками, вони малюють «первинну» сцену.
Домінуючий конфлікт у фаллічній стадії полягає в тому, що Фройд назвав Едиповим комплексом (аналогічний конфлікт у дівчаток отримав назву комплексу Електри).
Опис цього комплексу Фройд запозичив з трагедії Софокла «Цар Едіп», в якій Едіп, цар Фів, ненавмисно вбив свого батька і вступив в кровозмісний зв’язок з матір’ю. Коли Едіп зрозумів, який жахливий гріх він зробив, він засліпив себе. Фройд розглядав цю історію як символічний опис найбільшого з людських конфліктів. З його точки зору, цей міф символізує неусвідомлене бажання дитини володіти батьківською особою протилежної статі і одночасно усунути батьківську особу своєї статі. Більше того, Фройд знаходив підтвердження цієї концепції в родинних зв’язках і кланових взаємовідносинах, що мають місце в різних примітивних групах.
В нормі Едипів комплекс розвивається дещо по різному у хлопчиків та дівчаток.
Спочатку об’єктом любові у хлопчика виступає мати або фігура, яка її заміщає. З моменту народження вона є для нього головним джерелом задоволення. Він хоче виражати свої почуття по відношенню до неї так само, як це роблять, за його спостереженнями, люди більш старшого віку. Це говорить про те, що хлопчик прагне грати роль свого батька і в той же час він несвідомо сприймає батька як конкурента. Страх уявного покарання з боку батька Фройд назвав страхом кастрації і, на його думку, це змушує хлопчика відмовлятися від свого прагнення. У віці приблизно між 5 і 7 роками Едипів комплекс розвивається: хлопчик пригнічує (витісняє зі свідомості) свої бажання щодо матері і починає ідентифікувати себе з батьком (переймає його риси). Цей процес виконує кілька функцій: по-перше, хлопчик набуває конгломерат цінностей, моральних норм, установок, моделей статево-рольової поведінки, що описують для нього, що це значить – бути чоловіком. По – друге, ідентифікуючи себе з батьком, хлопчик може утримати матір, як об’єкт любові шляхом заміщення, оскільки тепер він має ті ж атрибути, які мати бачить в батька. Ще більш важливим аспектом розрішення Едипового комплексу є те, що дитина переймає батьківські заборони, ті основні моральні норми. Це підготовлює грунт для розвитку супер-Его тобто сумління дитини. Отже Супер-Его являється наслідком розрішення Едипового комплексу.
Дорослі чоловіки з фіксацією на фаллічній стадії поводяться зухвало, вони хвалькуваті і необачні. Фаллічні типаж прагнуе домагатися успіху (успіх для них символізує перемогу над представником протилежної статі) і постійно намагається довести свою мужність і статеву зрілість. Вони переконують інших у тому, що вони «справжні чоловіки». Це так само може бути поведінка за типом Дон Жуана.
Фаллічна стадія у дівчаток.
Прообразом для дівчинки в даному випадку виступає персонаж грецької міфології Електра, яка вмовляє свого брата Ореста вбити їх мати і її коханця, і, таким чином, помститися за смерть батька. Як і у хлопчиків, першим об’єктом любові у дівчаток є мати. З часом дівчинка позбавляється комплексу Електри шляхом пригнічення потягу до батька та ідентифікації з матір’ю. Іншими словами, дівчинка стає більш подібна на матір, отримує символічний доступ до батька, збільшуючи таким чином шанси вийти заміж в майбутньому за чоловіка схожого на нього.
У жінок фаллічна фіксація, як відзначав Фройд, призводить до схильності фліртувати, зваблювати, а також до безладних статевих зв’язків, хоча вони можуть іноді здаватися наївними і безневинними в сексуальному відношенні.
Невирішені проблеми Едипового комплексу розцінювалися Фройдом як основне джерело наступних невротичних моделей поведінки, зокрема тих, що мають відношення до імпотенції і фригідності.
Латентна стадія
Наступна стадія розвитку являє собою найбільш спокійний період. У проміжку від 6-7 років до початку підліткового періоду лібідо дитини за допомогою сублімації (переорієнтації на соціальну активність) направляється назовні. У цей період дитину цікавлять різні інтелектуальні заняття, спорт, спілкування з однолітками. Латентний період можна розглядати як час підготовки до дорослішання, яке настане в останній психосексуальній стадії.
В особистості дитини з’являються такі структури, як Его і Супер-Его. Що це таке?
Якщо згадати основні положення теорії Фройда про структуру особистості, то можна уявити собі певну схему: Супер-Его – це система норм, цінностей, канонів, правил, інакше кажучи – совість людини та її моральний облік. Супер-Его формується при взаємодії дитини зі значимими фігурами, в першу чергу, з батьками. Его відповідає за безпосередній контакт із зовнішнім світом, це доросла частина особистості, це сприйняття, мислення, навчання. Ід – це наші потяги, інстинкти, вроджені та неусвідомлені схильності, це безмежне позасвідоме та наша дитяча частинка.
Таким чином, до віку 6-7 років у дитини вже сформовані всі ті якості особистості і варіанти відповідних реакцій, якими вона буде користуватися протягом усього свого життя. І протягом латентного періоду відбувається «відточування» і зміцнення її поглядів, переконань, світогляду. У цей період сексуальний інстинкт практично «дрімає».
Генітальна стадія
Після завершення латентної стадії, яка триває до настання статевої зрілості, починають відновлюватися сексуальні і агресивні спонукання, а разом з ними інтерес до протилежної статі і зростаюче усвідомлення цього інтересу.
Початкова фаза генітальної стадії (періоду, що продовжується від зрілості до смерті), характеризується біохімічними і фізіологічними змінами в організмі. Результатом цих змін є характерне для підлітків посилення збудливості і підвищення сексуальної активності.
Генітальний характер – це ідеальний тип особистості в психоаналітичної теорії. Це людина зріла і відповідальний в соціально-сексуальних відносинах. Фройд був переконаний: для того, щоб сформувався ідеальний генітальний характер, людина повинна брати на себе активну роль у вирішенні життєвих проблем, відмовитися від пасивності, властивої ранньому дитинству, коли любов, безпеку, фізичний комфорт – по суті, всі форми задоволення, легко давалися , і нічого не було потрібно натомість.
Матеріал підготувала: асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології, лікар-психотерапевт, психіатр Наталія Іванова
