Цього року виповнюється 170 років від дня народження Сергія Миколайовича Виноградського. Киянин, мікробіолог, еколог, ґрунтознавець, людина, яка назавжди змінила те, як ми сприймаємо життя на планеті. Він показав, що ґрунт — це не просто земля, порох, а жива динамічна система, і фактично створив нову науку: екологічну мікробіологію. Ювілей — хороший привід нарешті повернути його ім’я в український контекст і нагадати, що світова наука має й українське коріння.
Сергій Миколайович народився 1 (13) вересня 1856 року в Києві. Батько, Микола Виноградський, юрист, а потім заможний банкір. Мати — Наталія Скоропадська, з гетьманського роду. Сергій був п’ятирідним братом гетьмана Павла Скоропадського. Після 2-ї Київської гімназії пішов спочатку на юридичний факультет університету Святого Володимира, але швидко перейшов на природничий відділ. Закінчив Петербурзький університет у 1881-му. Далі працював у лабораторії в Страсбурзі (в Антона де Барі), Цюриху, Інституті експериментальної медицини в Петербурзі (де він займав посаду директора у 1902–1905 роках). З 1905 по 1917 рік жив у родинному маєтку в Городку на Поділлі. Сам казав, що це були найщасливіші роки його життя. Революція змусила емігрувати. З 1922-го і до смерті очолював агробіологічний відділ Інституту Пастера у французькому містечку Брі-Конт-Робер. Помер 24 лютого 1953 року, майже доживши до 97 років. Похований у Франції.
Найгучнішим його відкриттям став хемосинтез (1887–1888). Працюючи з сіркобактеріями Beggiatoa, Виноградський довів, що деякі мікроби можуть отримувати енергію, окислюючи неорганічні речовини (наприклад, сірководень), і використовувати її, щоб «будувати» органічні речовини з вуглекислого газу; без сонячної енергії, про що знали з теорії фотосинтезу. Це перевернуло уявлення про можливості життя. Саме цим він пояснив, як існують екосистеми в екстремальних умовах, наприклад, на дні океану, під землею, тощо. Потім Виноградський у 1895 році виділив першу вільноживучу азотофіксуючу бактерію Clostridium pasteurianum. Вона вміє брати азот прямо з повітря, чим було доведено існування ще одного процесу – нітрифікації. Фактично водночас він став засновником екологічної мікробіології.
Виноградський один із перших почав розглядати ґрунт не як «мертву речовину», а як складну живу систему, де мікроорганізми реалізовують азотний, сірчаний і вуглецевий цикли. У 1949 році у Франції вийшла його велика книга «Мікробіологія ґрунтів. Проблеми і методи».
Визначні наукові здобутки Виноградського стали основою для його міжнародного визнання. У 1923-му, уже в еміграції, його обрали почесним членом АН СРСР, єдиного серед тих, хто виїхав за кордон. Виноградського був іноземним членом Лондонського королівського товариства і Французької академії наук. У 1935-му році отримав золоту медаль Левенгука — найвищу нагороду в мікробіології, яку дають лише раз на десять років.
Сергій Виноградський це приклад того, як український учений може стати фігурою світового масштабу. Його ім’я носить Товариство мікробіологів України, є вулиця у Франції, пам’ятник у Городку.
Сергій Виноградський стоїть в одному ряду з Пастером, Кохом і Мечниковим. Його відкриття не застаріли. У рік 170-річчя ми згадуємо не просто великого вченого, а людину з київським і подільським корінням, чия робота досі допомагає розуміти, як влаштований живий світ. Ювілей дає можливість нагадати про нього студентам і молодим дослідникам; показати, що українська наука має глибокі корені; продовжувати його ідеї в сучасній біотехнології, екології та землеробстві.
Підготував: доц. кафедри мікробіології, вірусології та імунології
Сидорчук Л.І.
