Амігдалін (В17) – органічна сполука, генцибіозид феніл гліколевої кислоти. За хімічною структурою речовина відноситься до ціаногенних глікозидів. В організмі людини амігдалін не синтезується. У природі амігдалін міститься у понад 1000 рослин у різних концентраціях, забезпечуючи їм гіркуватий смак. Висока концентрація глікозиду (більше 500 мг/100г) – ядра кісточок абрикосів, яблук, слив, груш, персиків, вишні, гіркого мигдалю; середня (100-500 мг/100 г) – айва, аґрус, смородина, просо; низька (менше 100 мг/кг) – горіхи кешью, курага, ожина. Існує напівсинтетичний аналог амігдаліну – водорозчинна речовина лаетріл або летріл.
Деякі джерела стверджують, що лаетріл використовувався як протираковий засіб з 1880-х років. Амігдалін ідентифікували у 1830 році французькі хіміки П’єр Жан Робіке та Антоні Бутрон Шарлар. Хіміки Уолтер Норман Хауорт і Біркет Уілам з Університету Дарема (Великобританія) синтезували амігдалін у 1923 році. Американський біохімік, пошуковець альтернативних ліків від раку, Ернст Теодор Кребс прийшов до висновку, що амігдалін, отриманий ним у 1952 році з абрикосових кісточок, спроможний винятково впливати на ракові клітини і руйнувати їх. Саме він вважав лаетріл вітаміном В17. У 1970 році в Національному інституті раку (США) були проведені дослідження, під час яких вчені дійшли до висновку, що амігдалін підвищує чутливість ракових клітин до хвильової терапії.
Хіміотерапевтичні властивості амігдаліну обумовлені його складом. У структурі речовини присутні молекули глюкози та ціаністого водню (синильної кислоти). Іон ціаніду є протоплазматичною отрутою, яка з’єднується з залізом цитохромоксидази, і таким чином гальмує внутрішньоклітинне дихання. Відомо, що ракові клітини дуже «люблять» цукор, тому намагаються поглинути молекули В17, які потрапляють в організм. В ході лабораторних досліджень було встановлено, що при попаданні у внутрішнє середовище організму і контакті з ферментом b-глюкозидази, вітамін В17 розпадається на бензальдегід, водневий ціанід і глюкозу. За короткий проміжок часу раковими клітинами поглинаються не тільки молекули глюкози, а й інші похідні вітаміну, що призводить до загибелі атипових клітин. Знищення таких клітин відбувається без шкоди для здорової тканини. Вчені припускають, що вітамін С може взаємодіяти з амігдаліном і посилювати його токсичну дію, що було враховано біохіміками під час створення комплексних протипухлинних препаратів. Вітамін С прискорює перетворення В17 у ціаністий водень, а також виснажує запаси в організмі цистеїна, який допомагає організму знешкоджувати ціанід водню. Натуральний амігдалін менш концентрований і засвоюється гірше, ніж лаетріл. Лаетріл потрапляючи в організм розщеплюється на ціаністий водень, бензальдегід і пруназин.
Численні дослідження амігдаліну виявили низку корисних властивостей:
- нормалізація білкового обміну;
- підвищення ефективності хіміотерапії;
- зниження канцерогенезу;
- зменшення ризику метастазування пухлин;
- сприяє нормалізації роботи клітинних мембран;
- зміцнення імунної системи;
- гепатопротекторна дія;
- зменшення больового синдрому;
- мінімізування поширення запалень;
- антиоксидантна активність;
- збільшення працездатності.
Наукові публікації останніх років зазначають позитивний вплив В17 на роботу органів травної системи, нормалізацію тиску, стабілізацію психоемоційного стану та формування адаптогенного ефекту. Низка джерел рекомендують вживати від 6 до 10 ядер абрикосових кісточок на добу, а для хворих на рак їх кількість доцільно збільшувати. Вплив ціаніду може викликати порушення в роботі окремих органів і систем, що змушує призначати В17 з обережністю з урахуванням розвитку симптомів побічної дії. Токсикологи застерігають, що вживання від 50 до 60 кісточок абрикосу може призвести до формування смертельної дози ціаніду.
Передозування вітаміну В17 може призвести до виникнення таких симптомів:
- головний біль;
- запаморочення;
- нудота;
- блювота;
- слабкість;
- сплутаність свідомості;
- дезорієнтація;
- судоми;
- порушення кровообігу;
- зупинка серця;
- зниження артеріального тиску;
- порушення дихання.
Окрім тканинної гіпоксії, ціаніди викликають гіпоксемію, порушення травлення і тремор кінцівок. Недостатня ефективність лаетрилу і ризик побічних ефектів, пов’язаних з отруєнням ціанідом, слугували підставою для заборони його використання Агенцією харчових продуктів та ліків (FDA) США та Європейською комісією.
З огляду на те, що на сьогоднішній день немає чітких даних про ефективність дії амігдаліна, офіційна медицина не може рекомендувати його в якості протиракової терапії. Хоча багато онкологів схиляються до думки, що препарати можна використовувати як доповнення до основної терапії. Дискусії щодо функцій і властивостей амігдаліну і доцільності використання терміну «вітамін В17» тривають. У багатьох країнах його використання заборонено. Але амігдалін використовують клініки Німеччини, Ізраїлю та інших країн у програмах лікування і профілактики онкозахворювань як біологічно активні добавки. Фармацевтичні компанії випускають препарати на основі амігдаліну: B17 Amygdalina, Cyto Pharma, B17 Amygdalina Solucion Inyectable, Cyto Pharma (Мексика), Вітчизняні препарати – Vitamin B17 AMYGDALIN forte Golden Farm, Амігдалін В17 Абрикос форте (компанія «Вітера») і Лаетріл В17 (ALTER MEDICA), Амігдалін В17 екстракт абрикосу (BIOVIT). Аптечний лаетріл випускається також в розчинах для ін’єкцій і в таблетках. Поєднувати природний та синтетичний амігдалін (лаетріл) небезпечно для здоров’я.
Але історія вивчення і використання властивостей кісточок, в яких міститься амігдалін, на цьому не завершилася. Завдяки гіркувато-пряному аромату мигдалевого горіха і специфічного смаку абрикосових кісточок, які настоюються на бренді, за кордоном виготовляють солодкий лікер темно-коричневого кольору Амарето (італ. Amaretto). Вживають лікер з льодом, у складі різноманітних коктейлів, додають до чаю та кави. Також його використовують у кондитерському виробництві – для просочування коржів, додають у випічку та десерти. У косметології використовується мигдалева олія, яку отримують з насіння різних сортів солодкого або гіркого мигдалю, розгладжувальний живильний крем для обличчя, мигдальний пілінг, мигдальний нічний бустер, мигдальне молочко, мила, зволожувальне молочко, бальзами. Після термічної обробки, під час якої руйнується амігдалін, олія може бути використана і для технічних цілей, виготовлення парфумів та у харчовій промисловості.
Матеріал підготував:
доцент кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата Віктор Гордієнко
