Ранній дитячий аутизм, чи синдром Каннера – це аномалія психічного розвитку, яка проявляється суб’єктивною ізоляцією дитини від зовнішнього світу із зануренням у світ власних переживань. Перші ознаки проявляються в 2-4 роки, частіше серед хлопчиків у співвідношенні 3-4 :1 по відношенню до дівчат, однак відрізняються більшою важкістю серед них та більш вираженими ознаками спадкової схильності. У таких дітей послаблений чи втрачений контакт з дійсністю. Їм не цікаве спілкування з оточуючими до яких у них втрачений інтерес, а іноді – багато ситуацій взаємодії з оточуючими сприймається ними як небезпека. Тому такі діти мають вибірковий контакт з однією людиною, переважно – мамою з якою вони пов’язані сімбіотичним зв’язком. Дитина знаходиться у постійному страху її втрати, тому весь час перебуває неподалік від неї. У них виникають труднощі при годуванні, а саме – в’яле смоктання, рання відмова від грудного молока, за частою відсутністю комунікативного гуління, а у подальшому – нездатність починати чи підтримувати розмову. Такі діти часто годинами кричать, відкидають яскраві іграшки.
У них в старшому віці порушений розвиток психомоторних звичок, а саме – самостійне одягання, приймання їжі, охайність, ігрові дії з предметами. Важливим є те, що вони проявляють зацікавленість до механічних неігрових предметів (мотузок, паличок) та до частин предметів, а саме –їх запаху, торкання до їх поверхні, сконцентрованості на їхньому шумі або вібрації. Також важливою особливістю є те, що вони ніколи не дивляться у вічі (очний аутизм), будь – яким чином уникають спілкування з оточуючими, особливо незнайомими. Вони нездатні встановлювати взаємозв’язок з ровесниками Словесний контакт з такими дітьми обмежений через наявність фрагментарної, монотонної мови з неологізмами (новітні слова), говорять про себе «він/вона», не застосовуючи «я», внаслідок затримки свого розвитку. Мова у них стереотипна без емоційного забарвлення (амімічна) та жестикуляцій. Іноді таку мову називають папужною чи грамофонною.
Клінічна картина раннього дитячого аутизму формується поступово до 3 років та залишається найбільш вираженою до 5-6 років, поєднуючи первинні розлади, обумовлені хворобою та вторинними труднощами, які виникли внаслідок неправильного пристосування до них і у дитини, і у дорослих.
З часом характерне поступове покращення з високим ступенем його нерегулярності, можливими епізодами регресу на фоні ситуативного стресу, інтеркурентних захворювань.
У дорослому віці у аутистів зберігається присутність резидуальної органічної дисфункції мозку, частіше всього у вигляді обсесивної симптоматики та, відповідно, соціальної дезадаптації.
Хороша інформація -10% аутистичних дітей (у порівнянні з 1% їх здорових ровесників) мають видатні здібності в світовій науці. Прикладом цього є такі вчені як Енштейн, який протягом всього життя не вмів організовувати свій побут і добувати засоби до існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон, не дивлячись на видатні успіхи в науці, мав труднощі в побутовому спілкуванні, міг читати лекції в порожній аудиторії, важко розмовляв, однак охоче викладав свої думки на папері.
Інформація підготовлена доцентом кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології Світланою Русіною
