Нещодавно на кафедрі педіатрії та медичної генетики Буковинського державного медичного університету було проведено методичний семінар приурочений до 20 річниці ратифікації в Україні Конвенції ООН про права дитини.
Конвенції ООН про права дитини була прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в 1991 році. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивільного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими законами. Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.
На методичному семінарі студенти мали змогу дізнатися про те, що Конвенція ООН про права дитини – не просто декларація, а міжнародна угода, визначаючи яку, кожна країна повинна дотримуватися її вимог, спиратися на них, у тому числі шляхом внесення доповнень і змін до свого законодавства з метою захисту дітей від різного роду посягань.
Преамбула Конвенції ООН про права дитини містить згадку про її основні засади, а саме: принципи Хартії ООН (1945), Загальної Декларації прав людини (1948.) і Міжнародних Пактів з прав людини (1966); переконання в тому, що сім’ї повинен бути наданий особливий захист, і що дитина повинна зростати у сімейному оточенні в атмосфері щастя, любові і розуміння; переконання у тому, що дитина повинна виховуватись у дусі ідеалів, проголошених Статутом ООН, і зокрема у дусі миру, гідності, толерантності, свободи, рівності і солідарності; розуміння того, що діти потребують особливого піклування, як це було проголошено у Женевській Декларації прав дитини (1924) і Декларації прав дитини (1959), як це визнано у Загальній Декларації прав людини (1948), Міжнародних зобов’язаннях щодо прав людини (1966), низці зобов’язань і статутах спеціалізованих агенцій та інших деклараціях (таких, як “Пекінські правила” 1985 року по ювенальній юстиції); визнання того, що є діти, які живуть в особливо важких умовах, і такі діти погребують особливої уваги; визнання важливості традицій і народних культурних цінностей у захисті дітей та забезпеченні їх гармонійного розвитку; визнання важливості міжнародної співпраці.
Статті Конвенції ООН про права дитини можна розділити на три основні частини: статті 1-4.1: основні статті, які визначають права дитини і обов’язки держав-сторін. які ратифікували Конвенцію; статті 42-45: процедури моніторингу запровадження Конвенції; статті 46-54: формальні положення, які регламентують порядок набуття чинності Конвенції.
