Для студентів 1 групи 3 курсу фармацевтичного факультету спеціальності “Клінічна фармація” та їх куратора доцента кафедри фармакології Інни Григорівни Кишкан стало доброю традицією щорічно упорядковувати місце вічного спочинку професора Степана Петровича Закривидороги – фундатора кафедри фармакології на Буковині. (На фото – біля місця вічного спочинку С.П. Закривидороги та його дружини, асистента кафедри патологічної фізіології (27 квітня 2012 р., м. Чернівці).
Про життєвий і творчий шлях свого наукового керівника, відомого фармаколога-експериментатора, який упродовж 23 років завідував кафедрою фармакології Чернівецького медичного інституту (тепер Буковинського державного медичного університету), розповідає його улюблена учениця та послідовниця професор Раїса Борисівна Косуба.
Степан Петрович був яскравою особистістю, одним із тих учених, яким судилося в житті пройти нелегкий самостійний шлях у науці. У 1946 р. призначений завідувачем кафедри фармакології Чернівецького медінституту і з цього часу назавжди пов’язав свою долю з Буковинським краєм. З дбайливістю господаря, з властивою йому принциповістю і вимогливістю, у важких умовах повоєнного життя піклувався про матеріальну базу кафедри, про кадри та належний рівень навчального процесу та наукової роботи. Степан Петрович зробив вагомий внесок у фармакологію барбітуратів. З іменем професора пов’язано виготовлення і впровадження в медичну практику терпентинної мазі із живиці буковинської ялиці. Під керівництвом і за участю С.П. Закривидороги в практику охорони здоров’я впроваджено новий синтетичний препарат “Етоній” (синтезований на кафедрі загальної хімії проф. В.П.Денисенко, вивчений і впроваджений у медичну практику проф. Г.Т.Пісько). Степан Петрович був наполегливим і нестримним у досягненні професійних знань, надзвичайно вимогливий до знань студентів, – розповідає Раїса Борисівна, яка завдячує цій людині своїм науковим здобуткам, становленню як педагога, оскільки Степан Петрович був щедрим не лише на суто навчальні уроки, а й на уроки людяності, порядності. Нехай пам’ять нього буде такою ж цілющою для нас, як і його живиця, що загоїла не одну людську рану. Нехай ця пам’ять загоює усі наші прикрощі і спонукає до нових успіхів у щоденній праці.
