Мабуть, у жодній професії матеріальне з духовним не переплітається так тісно, як у професії лікаря. Лікуючи тілесні недуги, лікар бачить не тільки людські страждання, але й велику силу духа, здатну їх подолати. Саме тому з-поміж лікарів різних народів є чимало таких, які після важкого робочого дня в тиші своїх кабінетів сідають за стіл і «кладуть» на папір думки, навіяні «вищою силою».
Світова література багата на письменників-медиків. З-поміж них Софокл і Рабле, Шиллер і А.Конан-Дойль, А.Моравіа і К.Бернард. Об’єднує їх прагнення пізнати життя, природу, людину, її думки, мотиви поведінки і вчинків, аналітичний підхід до їх оцінки, спроба зрозуміти внутрішній світ людини взагалі. Недарма у середньовічній Європі до медичної практики допускалися лише ті лікарі, які, крім медичної освіти, мали також ступінь бакалавра мистецтв – гуманітарна освіта була обов’язковою для лікаря. Лікарський фах дає письменникові безліч «вдячних» тем для творів, загострює гуманістичне спрямування літературної творчості. Як зазначав Андре Моруа: «Обидва вони, лікар і письменник, пристрасно цікавляться людьми, обидва вони намагаються розгадати те, що заховано під оманливою зовнішністю. Обидва забувають про себе і власне життя, вдивляючись у життя інших». І лікаря, і письменника цікавить людина як симбіоз зовнішнього і внутрішнього. І тільки справжній лікар чи справжній письменник можуть проникнути в душу людини, пізнати її психічні чи фізичні недуги.
Цьогоріч студенти медичного факультету № 1 взяли участь у круглому столі «Українські письменники-медики», зорганізованому на кафедрі суспільних наук та українознавства (завідувач – професор Антоній Мойсей), модератор заходу – доцент Лариса Шутак.
Студенти підготували науково-популярні доповіді про таких відомих літераторів-медиків, як Степан Руданський, Модест Левицький, Остап Вишня, Іван та Юрій Липа, Юрій Щербак.
Не оминули увагою й автора популярних пісень «Марічка», «Ой висока та гора»та інших, нашого земляка Михайло Михайлович Ткач, який закінчив Чернівецьку фельдшерську школу, а згодом Чернівецький медичний інститут (1957рік), а також одного з основоположників української естрадної музики геніального композитора, поета, чудового музиканта, неординарного живописця Володимира Івасюка, який у 1966 році вступив до Чернівецького медичного інституту, але був відрахований за участь у «політичному інциденті». У 1967 році повернувся до навчання у Чернівецькому медінституті й навчався тут до 1972 року, а паралельно активно займався творчістю.
Згадували студенти й таких медиків-літераторів, як Степан Ніс, Євген Товстун, Микола Колесник, Олександр Терещенко, Борис Янчук, Іван Костиря, Микола Амосов та ін.
Отже, професії лікаря і письменника потребують гармонії душі і серця. Медики зцілюють тіло, письменники ж душу. Саме тому багато лікарів ставали письменниками, громадськими діячами, редакторами, критиками, літературознавцями. Завдяки письменникам-лікарям українська література забезпечувалася новими мовними засобами, темами. Тож з упевненістю можна твердити, що справа розвитку української національної мови в медичному середовищі живе і дарує загалу чудові мовні перлини.
Інформацію підготувала Лариса Шутак, доцент кафедри суспільних наук та українознавства
