АНОРЕКСІЯ. Анорексія (в перекладі з грецької – “немає апетиту”, an – негативний префікс, orexis – апетит) – захворювання, що характеризується порушенням роботи харчового центру головного мозку і проявляється відсутністю апетиту, відмовою від їжі.
Висока небезпека анорексії полягає у специфічних особливостях захворювання.
Анорексія – захворювання з високою смертністю – гине до 20% від загального числа хворих. Причому, більше половини смертних випадків є наслідком самогубства, причиною ж природної смерті анорексиків в основному стає серцева недостатність внаслідок загального виснаження організму.
Практично 15% жінок, що захопилися дієтами і схудненням, доводять себе до розвитку нав’язливого стану та анорексії, більшість анорексиків – підлітки і молоді дівчата. Анорексія – дуже часто зустрічається серед професійних моделей, на це захворювання страждають 72% дівчат, що працюють на подіумі.
Анорексія може стати наслідком прийому певних лікарських препаратів, особливо в надлишкових дозах.
Подібно алкоголікам і наркоманам, хворі на анорексію не визнають наявність у себе будь-яких порушень та не сприймають серйозність свого захворювання.
Класифікація анорексії
Анорексія класифікується за механізмом виникнення:
невротична анорексія (негативні емоції стимулюють перезбудження кори головного мозку);
нейродинамічна анорексія (сильні подразники, наприклад, больові, пригнічують нервовий центр в корі мозку, що відповідає за апетит);
нервово-психічна анорексія або нервова кахексія (відмова від їжі обумовлена психічним розладом – депресії, шизофренія, синдром нав’язливих станів, найцінніша ідея схуднення).
Також анорексія може стати наслідком недостатній функції гіпоталамуса у дітей та синдрому Каннера.
Фактори ризику анорексії
Розвитку анорексії можуть сприяти різні хронічні захворювання органів і систем. Це:
ендокринні розлади (гіпофізарна і гіпоталамічна недостатність, гіпотиреоз тощо);
захворювання травної системи (гастрит, панкреатит, гепатит і цироз печінки, апендицит);
хронічна ниркова недостатність;
злоякісні новоутворення;
хронічні болі будь-якої етіології;
тривала гіпертермія (внаслідок хронічних інфекцій або обмінних розладів);
стоматологічні захворювання.
Ятрогенна анорексія може виникнути в результаті прийому лікарських засобів, що діють на центральну нервову ситсему, антидепресантів або транквілізаторів, при зловживанні наркотичними і седативними засобами, амфетамінами і кофеїном.
У маленьких дітей анорексія може бути викликана порушенням режиму та правил годування, наполегливим перегодовуванням.
Нервова анорексія
Найбільш поширена серед жінок (у переважній більшості – молодих дівчат) нервова анорексія.
Сукупний вплив страху перед зайвою вагою і помітно зниженої самооцінки сприяє розвитку психологічного неприйняття їжі, наполегливої відмови від її вживання.
Підсвідомо анорексія стає найочевиднішим способом позбавлення від страхів перед зайвою вагою і втратою привабливості. Підліткова психіка, яка надто схильна до нестабільності, фіксує ідею схуднення як надцінну, і дівчина втрачає відчуття реальності, не здатна критично сприймати себе і стан свого здоров’я. Дівчата-анорексики можуть і при очевидній недостачі маси тіла аж до повного виснаження, вважати себе товстими і продовжувати відмовлятися від необхідних для молодого організму поживних речовин. Іноді хворі усвідомлюють своє виснаження, але, відчуваючи підсвідомий страх перед прийомом їжі, не можуть його подолати.
Протягом анорексії виникає порочне коло – відсутність поживних речовин пригнічує центри мозку, відповідальні за регуляцію апетиту, і організм припиняє вимагати необхідні йому речовини.
Харчові розлади, до яких відноситься анорексія, – одні з найпоширеніших психосоціальних захворювань, оскільки дуже багато людей використовують задоволення інстинкту насичення в якості сублімації недостатніх позитивних емоцій. Їжа стає єдиним засобом отримання психологічних вигод, її ж і звинувачують у психологічних невдачах, впадаючи до іншої крайності – відмови від їжі.
Поведінка при нервовій анорексії може бути двох типів (причому одна і та ж людина може використовувати обидва способи в різні моменти часу):
вольове, суворе дотримання дієт, постів, різного роду методик голодування;
на тлі спроб регулювати харчування трапляються напади неконтрольованого переїдання (булімії) з наступним стимулюванням очищення (блювота, клізми).
Як правило, практикується надмірне фізичне навантаження до тих пір, поки не з’явиться м’язова слабкість.
Симптоми нервової анорексії
Прояви з боку харчової поведінки:
нав’язливе бажання схуднути, незважаючи на недостатність (або відповідність нормі) ваги;
фатфобія (нав’язлива боязнь зайвої ваги, повноти);
нав’язливі ідеї, пов’язані з їжею, фанатичний підрахунок калорій, звуження інтересів і фокусування їх на питаннях схуднення;
регулярна відмова від їжі, вмотивована відсутністю апетиту або недавнім прийняттям їжі, обмеження її кількості (аргумент – «я вже ситий (а)»);
перетворення прийомів їжі в ритуал, особливо ретельне пережовування (іноді проковтування не жуючи), сервіровка маленькими порціями, нарізка дрібними шматочками;
уникнення заходів, пов’язаних з прийомом їжі, психологічний дискомфорт після їжі.
Інші поведінкові ознаки:
прагнення до підвищеного фізичного навантаження, роздратування, якщо не виходить виконати вправи з перевантаженням;
вибір просторого мішкуватого одягу (щоб приховати свою уявну зайву вагу);
жорсткий, фанатичний, не здатний до гнучкості тип мислення, агресивність у відстоюванні своїх переконань;
схильність до уникнення суспільства, самоти.
Психічний стан:
пригнічений стан психіки, депресії, апатії, зниження здатності до зосередження, працездатності, замкненість, зацикленість на своїх проблемах, невдоволення собою, своєю зовнішністю і своїми успіхами в схудненні;
часто – психологічна лабільність, порушення сну;
відчуття втрати контролю над своїм життям, нездатності до активної діяльності, марності зусиль;
анорексик не вважає, що він хворий, відмовляється від необхідності лікування, упирається у відмові від їжі;
Фізіологічні прояви
маса тіла значно (більше 30%) нижча за вікову норму;
слабкість, запаморочення, схильність до частої непритомності;
ріст тонкого та м’якого пушкового волосся на тілі;
зниження сексуальної активності, у жінок розлад менструального циклу аж до аменореї та ановуляції;
слабке кровообіг і, як наслідок, постійне відчуття холоду.
Фізіологічні зміни при тривалій відмові від їжі
Результатом тривалої відсутності надходження в організм необхідних поживних речовин стає дистрофія, а потім кахексія – фізіологічний стан, що характеризується вираженим виснаженням організму.
Симптоми кахексії: брадикардія (уповільнений серцевий ритм) і виражена гіпотонія, блідість шкірних покривів з апікальним ціанозом (посиніння пальців, кінчика носу), гіпотермія, руки і ноги холодні на дотик, схильні до підвищеної чутливості та низької температури. Характерна сухість шкіри і зниження її еластичності. По всьому тілу з’являються м’яке і тонке пушкове волосся, в той час як на голові волосся стає сухим і ламким, починається його випадання.
Підшкірний жир практично відсутній, починається атрофія м’язової тканини, дистрофічні зміни внутрішніх органів. У жінок розвивається аменорея.
Можлива поява набряків, крововиливів, нерідко розвиваються психопатії, в хронічних випадках різке порушення водно-сольового обміну веде до серцевої недостатності.
Лікування нервової анорексії
Граничні стани у анорексиків, як правило, обумовлені глибокими патологічними порушеннями гомеостазу, тому екстренною допомогою для осіб, що надійшли з ознаками гострої серцевої недостатності при значному виснаженні, є корекція водно-електролітного стану, відновлення іонного балансу (відновлення вмісту калію в сироватці). Призначають мінеральні та вітамінні комплекси, калорійне харчування з високим вмістом білку. При відмові від їжі – парентеральне введення поживних речовин.
Однак ці заходи виправляють наслідки, але не викорінюють психологічної причини, не лікують саму анорексію. Для того, щоб приступити до психотерапії, необхідно донести до рідних хворого всю серйозність захворювання і переконати в необхідності лікування. Дуже складно переконати самого анорексика в наявності у нього психічного захворювання і необхідності лікування. Хворий повинен добровільно здійснювати заходи з лікування анорексії, примусова терапія може виявитися неефективною і просто неможливою.
У більшості випадків (не рахуючи ранніх стадій, без вираженого виснаження) анорексію лікують в умовах стаціонару, першим завданням є відновлення нормальної маси тіла і обміну речовин. В стаціонарі для анорексиків вельми обмежена свобода дій і пересування, а додаткові заохочення у вигляді прогулянки, зустрічі з близькими і друзями хворі отримують в якості нагороди за дотримання режиму харчування та набір ваги. Хворі самі за домовленістю з лікарем визначають ці заходи винагороди, виходячи з їх привабливості та своєї зацікавленості в отриманні заохочення. Методика таких заохочень вважається цілком ефективною при помірно вираженій анорексії, однак у важких запущених випадках цей спосіб може і не дати ефекту.
Базова терапія анорексії – психологічна допомога, підтримка, корекція нав’язливих станів, відволікання психіки від зацикленості на зовнішності, вазі і їжі, позбавлення відчуття неповноцінності, розвиток особистості та поваги до себе, здатності приймати себе і світ навколо. Для підлітків рекомендована сімейна терапія.
Прогноз при анорексії
Як правило, активний курс психотерапії займає від одного до трьох місяців, паралельно йде нормалізація ваги. При правильному лікуванні пацієнти після закінчення терапії продовжують нормально харчуватися і додавати у вазі, але частими залишаються випадки рецидивів анорексії. Деякі хворі проходять по кілька психотерапевтичних курсів і знову повертаються на хибний шлях захворювання. Повне одужання спостерігається менш ніж у половини осіб, які страждають від анорексії.
Дуже рідко побічним результатом терапії може стати набір зайвої ваги, ожиріння.
Матеріал підготували: асистент Ольга Юрценюк та доцент Роман Рудницький, кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка
