ФАХІВЕЦЬ БДМУ КОНСУЛЬТУЄ. Усі ми лікуємося з більшим чи меншим успіхом, інколи і без усякого успіху…У невдачах цього процесу нерідко звинувачуємо лікарів, бо саме вони призначають нам ліки. Їхні удачі ми швидко забуваємо, бо нам уже не болить, а за невдачі накликаємо на їх бідні голови всі кари небесні й земні. Починаємо сумніватися в їх кваліфікації… І тоді підкоряючись рекламі або пораді когось йдемо до аптеки і просимо: “Дайте мені щось… від голови, живота…”. А це “щось” може не тільки лікувати…
У наш час потужної фарміндустрії і перенасичення ринку лікарськими засобами основним критерієм їх використання є перевага користі над ризиком виникнення побічних реакцій. Людина від народження і до останнього подиху живе з лікувальними засобами. Понад 90% надання медичної допомоги здійснюються із застосуванням лікарських препаратів. Споживання ліків стало нормою поведінки, звичкою, яка підтримується лікарями, фармацевтами, рекламою.
Статистика самолікування
Постійно купують ліки в Україні близько 40% дорослого населення, а займаються самолікуванням понад 50% людей. Однак світова практика свідчить, що безпечних ліків не буває. Нелегко сучасному лікарю, фармацевту, а тим більше людині, яка займається самолікуванням, розібратися в бурхливому океані ліків. Щорічно фармацевтичний ринок поповнюється 40-50 новими ліками. Один і той же препарат, який випускається різними фармацевтичними фірмами, має різні назви (міжнародні непатентовані або комерційні, торгові), наприклад, метамізол натрій – анальгін, парацетамолу – панадол, колдрекс, фервекс, диклофенаку натрій – вольтарен, олфен. Є препарати оригінальні (нові молекули), а є їх копії (дженеріки), як то пропранолол – анаприлін, індирал, обзидан та інші. У світі нараховується понад 350 000 – 400 000 найменувань лікарських засобів. Мають право на реалізацію (бути в аптечній мережі) лише ті препарати, які зареєстровані в цій країні (в Україні понад 20 000 найменувань). За фармакологічною активністю ліки бувають різними, а тому одні з них з аптек відпускаються тільки за рецептом лікаря, а інші можна придбати і без рецепта, тобто є рецептурні і безрецептурні (ОТС-препарати). У кожній країні співвідношення цих препаратів буває різним.
На превеликий жаль, у наших аптеках можна придбати велику кількість ліків рецептурного списку без рецепта. Аптеки перетворилися в торгові точки. Кажуть люди їдять ліки як хліб, витрачаючи на них значні кошти. Статистика свідчить, що купують і вживають люди ліки в половині випадків такі, що їм не потрібні, тобто лишні.
Характер дії лікарських засобів на організм залежить від багатьох чинників. В першу чергу це фармакологічні властивості препарату, а також індивідуальні особливості організму. Навіть досвідчений лікар не може передбачити всі чинники, які можуть вплинути на кінцевий результат взаємодії ліків й організму.
Кожний лікарський засіб спроможний викликати побічні реакції в 1-3% випадків його застосування. А чим більше людина одночасно приймає ліків тим більшим є ризик появи побічної небажаної дії у вигляді шкідливих для організму реакцій.
Україна, як і всі європейські країни, відчуває економічні труднощі обумовлені зокрема необхідністю збільшення соціальних витрат на охорону здоров’я.
Основними причинами збільшення фінансових потреб на охорону здоров’я є:
демографічні, оскільки спостерігається постаріння населення, люди досягають віку коли починають переважати хронічні захворювання. Поліморбідність породжує поліпрагмазію. Якщо така тенденція збережеться і надалі, то до 2050 року в Україні буде близько 40 % населення у віці старше 60-ти років.
прогрес в охороні здоров’я: значне розширення спектру медичних послуг (аналізи, УЗД, ЕКГ, ЕЕГ, томографія тощо).
бажання людей отримувати медичні послуги у більш комфортних умовах.
Існують два основні шляхи вирішення проблеми збільшення витрат на охорону здоров’я:
збільшення бюджету соціального забезпечення державою (зростання податкового пресу на рентабельні підприємства) або
заохочення самостійного лікування з метою перекладання витрат на лікування легких нездужань з національних служб охорони здоров’я на пацієнта. Тобто економити кошти держави на охорону здоров’я за рахунок помірних витрат на самостійне лікування.
Самолікування за визначенням ВООЗ
За визначенням ВООЗ “Самолікування – це використання споживачем лікарських засобів, які знаходяться у вільній торгівлі для профілактики та лікування порушень самопочуття та симптомів, встановлених ним самим”. Разом з тим у документах ВООЗ акцентується увага на відповідальності хворого за своє здоров’я. Невід’ємною складовою частиною і неодмінною умовою успішного розвитку концепції самолікування є застосування безрецептурних ОТС-препаратів. Европейська асоціація виробників безрецептурних препаратів термін “самолікування” уточнила – “відповідальне самолікування”. Оскільки люди звертаються за ліками в аптеку, то зростає роль провізора, фармацевта при виборі ліків і здійсненні фармацевтичної опіки. Серед безрецептурних препаратів є достатня кількість таких, які здатні викликати побічні реакції, особливо при нераціональному застосуванні.
Найпоширеніші стани, які лікуються безрецептурними препаратами
Проведений аналіз досліджень, присвячених самолікуванню, дозволив виділити десять найбільш поширених станів, які лікуються з допомогою безрецептурних препаратів. Це головний біль, кашель, простуда, біль в горлі, розлади шлунку, закрепи (діарея), вугрова висипка, м’язовий біль, порізи і подряпини. Це препарати з різних фармакологічних груп – анальгетики, жарознижувальні, протикашльові, протиалергійні, антациди, проносні та інші. Безпечне і ефективне використання безрецептурних препаратів можливе лише за умов отримання пацієнтом зрозумілої і доступної інформації про цей препарат.
Самолікування не альтернатива…
Самолікування ні в якій мірі не слід розглядати як альтернативу лікарського лікування. Більш того воно повинно мати свої межі там, де картину хвороби і її причину неможливо встановити непрофесіоналу, а застосування лікарських засобів на свій страх і ризик може принести шкоду. Прийом ліків, які знаходяться у вільному продажі під власну відповідальність, але без кваліфікованого контролю (за порадою друзів, із залишкових запасів “домашньої аптечки”) ні в якій мірі не можна рахувати самолікуванням і варто розглядати як абсолютно недопустиме явище, хоча, на жаль, і широко поширене в реальному житті. На практиці самолікування включає і лікування членів сім’ї, і особливо воно небезпечне, коли справа стосується лікування дітей.
Самолікування може бути безпечним тільки за умов коли:
мають бути чітко визначені стани і захворювання. при яких самолікування можливе, або, навпаки, повністю виключене;
консультація лікаря повинна бути вирішальною у формуванні відповідального самолікування кожного пацієнта;
фармацевт (провізор) не може надавати рекомендації щодо лікування тих захворювань, які потребують консультації лікаря та проводити серйозну корекцію медикаментозної терапії призначеної лікарем, навіть за проханням клієнта;
потрібно вирішити проблему доброякісної реклами й інформації про ліки, які відпускаються без рецепта лікаря. Про можливу шкоду здоров’ю самолікування застерігають і ЗМІ – “Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я”, “Перед застосуванням порадьтеся з лікарем”, “Ознайомтеся з інструкцією щодо застосування препарату” тощо.
На зростання рівня самолікування в останні роки впливає: погіршення якості та обсягів медичної допомоги; поширення платних послуг, які практично недоступні переважній кількості пацієнтів; зниження рівня загальної культури населення (все більшу популярність набуває “бульварна преса”); міфотворення про ліки.
Побічні реакції на препарати
За останні 10 років до відділу Державного експертного центру МОЗ України з усіх регіонів країни надійшла від лікарів інформація про близько 400 випадків побічних реакцій різного ступеня важкості, які виникли при самолікуванні хворих. Основними Топ-препаратами є комбіновані ліки, метамізол натрій (анальгін), ацетилсаліцилова кислота (аспірин), хлорамфенікол (левоміцетин), амоксициллін, бісептол, диклофенак, німесіл тощо. При цьому спостерігалися системні ураження – зміни шкіри та її похідних (40 % випадків), алергії (23%), набряк Квінке (18%), анафілактичний шок (6%) та ін. Це ті основні побічні реакції, з якими хворі звернулися по допомогу до лікарів. Основними показами до застосування ліків при самолікуванні були – головний біль (30%), ГРВІ (28%), самолікування як таке (6,6%), гострий бронхіт (3,7%), діарея, біль у горлі, суглобах, зубний біль, кашель та ін.
Згідно наказу МОЗ України № 898 (2006р.) інформувати про побічні реакції лікарських засобів або відсутність їх дії при медичному застосуванні зобов’язані всі фахівці з медичною і фармацевтичною освітою, а також і пацієнти та їх представники (наказ МОЗ України №1005 від 2011р.), що розширить коло репортерів про ефективність і безпечність ліків.
Щоб зменшити ризик від самолікування необхідно:
підвищити рівень просвіти населення;
підвищити рівень професійної підготовки лікарів, фармацевтів, провізорів (на до- і післядипломному етапах);
поради чи призначення ліків повинні відбуватися з урахуванням алергологічного анамнезу, взаємодії ліків між собою та їжею;
інформування лікарів. провізорів та населення про ліки повинно бути диференційованим;
слід постійно аналізувати та удосконалювати перелік ліків, які відпускаються з аптек без рецепта.
Вирішення цих проблем в Україні зусиллями фахівців різного профілю дозволить провести самолікування в “цивілізований коридор” і сприятиме підвищенню якості життя хворих.
Матеріал підготувала: Раїса Косуба, професор кафедри фармакології БДМУ, керівник регіонального відділення Державного експертного центру
МОЗ України в Чернівецькій області
