Впродовж другої половини XIX ст. лікарями і біологами того часу активно досліджувалася роль патогенних мікроорганізмів у процесі розвитку інфекційних хвороб, а також можливість формувати штучну несприйнятливість до них.
Вагомий внесок у дослідження природного захисту організму від інфекцій здійснив всесвітньовідомий вчений-біолог Ілля Ілліч Мечников – основоположник теорії імунітету. Ним розроблено фагоцитарну теорію імунітету, яка пояснює складну роботу системи імунного захисту організму. Учений увів поняття «фагоцити» (від грец. ?????? – поглинати і ????? – клітина).
До ідеї таких фагоцитів науковець дійшов дещо раніше, коли вивчав внутрішньоклітинне травлення в клітинах найпростіших, губок та ін. У представників вищого тваринного світу найтиповішими фагоцитами можуть бути лейкоцити. Пізніше творець клітинної теорії імунітету запропонував всі клітини людського організму, які беруть участь у фагоцитозі, поділяти на макро- і мікрофаги.
В основу фагоцитарної теорії І.Мечников поклав основні властивості фагоцитів:
- фагоцити здатні захищати і очищати від токсинів, від інфекцій, від продуктів розпаду тканин.
- фагоцити представляють (розташовують) антигени на мембрані клітини.
- фагоцити мають здатність секретувати ферменти і біологічно активні речовини.
У цій клітинній теорії імунітету, яка з’явилася в 1883 р., творець опирався на вчення Чарльза Дарвіна і ґрунтувався на вивченні процесів травлення у тварин, які розташовуються на різних щаблях еволюційного розвитку.
Також І.І. Мечников був першим біологом, який не тільки звернув увагу на роль симбіотичних взаємин у забезпеченні резистентності організму, але і концептуально обґрунтував можливість використання цих біоценотичних зв’язків в практичних цілях. Ученому належить визначна за своєю глибиною ідея про те, що організм тварини і людини є унікальною симбіотичною системою, важливу роль у якій відіграють симбіонти-мікроби. Весь подальший розвиток вчення про нормальну мікрофлору повністю підтвердив цю позицію. Більше того, відкриття симбіозу макро- і мікроорганізмів на внутрішньоклітинному і особливо на генетичному рівнях дозволяє вважати даний тип взаємин одним з визначальних чинників як в онто-, так і в філогенезі.
Серед найбільш відомих робіт І.І.Мечникова – Вивчення внутрішньоклітинного травлення у безхребетних тварин, (1883); Порівняльна патологія запалення, (1892); Несприйнятливість до інфекційних хвороб, (1901); Етюди про природу людини, (1903). Перу І. Мечникова належать численні роботи і з бактеріології. У дослідах, поставлених на самому собі, довів роль холерного вібріона як збудника азіатської холери.
«Світячи іншим, згораю» – ці слова відомий голландський медик Ніколас ван Тюльп (1593-1674) запропонував зробити девізом лікарів, які віддали своє життя випробуванню на собі збудників смертельних хвороб, а палаючу свічку – їх гербом, символом. До таких людей повною мірою можна віднести І.І. Мечникова.
Професор І. І. Мечников зробив вагомий науковий внесок у розвиток української та світової зоології, біології, фізіології, мікробіології, імунології та патології, збагативши їх найбільшими досягненнями. Його висока принциповість як вченого, широта наукових інтересів і оригінальність мислення, сумлінність і наполегливість у роботі є найкращим прикладом для молоді, яка вирішила присвятити себе науці.
Довідково
15 травня 2015 року виповнюється 170 років з дня народження всесвітньовідомого вченого Іллі Ілліча Мечникова, удостоєного в 1908 році Нобелівської премії з фізіології і медицини (спільно з П. Ерліхом) за дослідження природи імунітету.
Народився 15 травня 1845 р. в с. Іванівка поблизу Харкова. У 1864 р. закінчив Харківський університет, стажувався в університетах Гісена, Геттінгена і Мюнхена, вивчав ембріологію в Італії. У 1868 р. захистив докторську дисертацію в Петербурзькому університеті. У 1870-1882 рр. був професором зоології Новоросійського університету в Одесі, успішно поєднуючи викладацьку діяльність з науковою роботою. У 1886 р. організував (спільно з М.Ф.Гамалея) першу бактеріологічну станцію. У 1887 р. переїхав до Парижа, в 1888 р. прийняв пропозицію Л. Пастера очолити лабораторію в його інституті. З 1905 р. – заступник директора цього інституту.
У колі наукових друзів І.І.Мечникова чільне місце займали К. А. Тимирязев, І.М.Сєченов, І.П.Павлов, О.О.Ковалевський, М.О. Умов, Д.І. Менделєєв та ін.
Ілля Ілліч створив вітчизняну школу епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів; брав активну участь у створенні науково-дослідних установ, що розробляють різні форми боротьби з інфекційними захворюваннями; ряд бактеріологічних та імунологічних інститутів в країнах СНД, в т. ч. і в Україні, носить його ім’я. Під його безпосереднім керівництвом пройшла навчання велика кількість лікарів, які спеціалізувалися на лікуванні інфекційних хвороб. Вони залишили помітний слід в науці: О.М.Безредка, Д.К.Заболотний, Л.О.Тарасевич, М.Ф.Гамалея, М.Я.Чистович та ін.
Помер І.І. Мечников у Парижі 15 липня 1916 р.
Матеріал підготував: проф. кафедри медичної біології Роман Булик.
