ДИТЯЧИЙ АУТИЗМ. Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності й пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм.
Основними ознаками аутизму є:
одинокість дитини, яка формує порушення її соціального розвитку при нормальному рівні інтелектуального розвитку;
супротив до змін в навколишньому, схильність до постійності, а саме – стереотипні заняття, потяг до одних і тих же об’єктів;
затримка і порушення розвитку мовлення при нормальному рівні інтелектуального розвитку дитини;
поява клінічних симптомів у дитини до 2-3-річного віку.
В аутичних дітей з народження спостерігається мляве смоктання, рання відмова від грудного молока, вибірковість у догодовуванні. Такі діти схильні до закрепів. Одні із них мало реагують на оточуюче, інші годинами кричать у відповідь на незвичний голосний звук. Ці діти не бояться залишатися одні. У старшому віці вони бувають схильними до рідних, однак ровесників уникають. Рідко висловлюють скарги. На конфліктну ситуацію, зазвичай, реагують криком, агресивними діями чи займають страждально-оборонну позицію. По допомогу до старших звертаються рідко. Агресивні спалахи є постійною реакцією на найменші зміни розпорядку дня, засвоєння нової інформації, діяльності тощо.
Дитячий аутизм – це аномалія психічного розвитку у вигляді ізоляції дитини від зовнішнього світу. Зустрічається у 2-4 випадках на 10000 дітей, частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток, у співвідношенні 3-4 : 1, хоча хвороба у дівчаток відрізняється більш тяжким перебігом та ознаками спадкової схильності. Не дивлячись на тяжкість порушень психічного розвитку дитини, в 1/3-1/4 випадків з віком спостерігається зменшення патологічних рис.
Особливою є поведінка аутичних дітей, а саме: вони ніколи не дивляться в очі іншої людини, уникають спілкування з іншими дітьми. Як правило, такі діти практично не розмовляють, а якщо й говорять, то в досить специфічній манері розповідають про себе – у другій чи третій особі. При цьому їхнє мовлення монотонне, фрагментарне, інтонації не відповідають значенню висловлювань. Характерна також їхня цікавість до механічних предметів, але до суспільства аутисти виявляють очевидну байдужість.
У таких дітей бувають незвичайні фантазії, захоплюючі потяги, від яких відволікти їх майже неможливо. Це і розкачування, біг по колу чи від стіни до стіни; такі діти “залазять” у підвали, смітники, малюють жорстокі сцени насилля, виявляють агресію до інших дітей, уявляють себе казковими персонажами, “перевтілюються” у тварин.
Викривленість розвитку аутичних дітей може проявлятися у парадоксальних поєднаннях: вони уміють проводити розумові операції, які випереджають вікові норми розвитку, але водночас при цьому спостерігається нездатність їх до практичного життя, до засвоєння повсякденних навичок, а також труднощі у встановленні взаємовідносин із навколишніми. Характерним є і контакт із зовнішнім світом – переважно через рідних, найчастіше – через маму.
Звертає на себе увагу й одноманітний та однобічний характер розвитку здібностей і нахилів дітей-аутистів: вони люблять перечитувати одні й ті ж книги, колекціонувати однорідні предмети. У таких дітей недостатня соціальна направленість, а саме – відсутність інтересу до перегляду кінофільмів та телепередач, які відображають міжособистісні стосунки.
Для аутичних дітей характерно відставання у фізичному розвитку: у віці 2-7 років такі діти нижчі за своїх ровесників. Вони схильні до інфекцій верхніх дихальних шляхів та дисфункцій травного тракту. Часто у них спостерігається моторна млявість, вони пізніше за ровесників починають повзати, сидіти, ходити, бігати.
Такі пасивні діти більш зручні у побуті: вони рідко щось просять, можуть годинами гратися у манежі, не турбуючи маму і повністю їй підкорятися. Основні труднощі побутового плану починаються дещо пізніше. Коли дитина починає ходити, то її характер змінюється: зі спокійної вона перетворюється у збуджену, розгальмовану, не підкоряється дорослим, тяжко, із великою затримкою, засвоює навички самообслуговування, погано зосереджується, її важко організувати, навчити. Приблизно дві третини таких хворих дорослого віку не можуть вести самостійне існування. У легких випадках можуть досягти певної професійної пристосованості.
Відомо, що 10% аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з ровесниками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті ж речення, у 15 років покинув школу. В університеті нажив ворожої слави. Впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби до існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері.
Основні акценти лікувальної програми хворих на аутизм
Основними акцентами лікувальної програми хворих на аутизм є стимуляція мовленнєвого та соціального розвитку дитини із контролем зміненої поведінки. Корекційна робота спрямована переважно на розвиток емоційного контакту з дорослими і навколишнім середовищем, з формуванням самостійності та незалежності дитини у її повсякденній поведінці через зняття страху, переведення проблемних ситуацій у гру, з підкресленням рис сміливості дитини: “ти все можеш”, “ти нічого не боїшся”, “ти молодець”. Бажано таких дітей нагороджувати час від часу навіть за найменші їхні успіхи.
Важливим також у терапії дитячого аутизму є використання спеціальної дієти, а саме: зменшення споживання чи виключення з раціону таких продуктів, як пшенична, вівсяна, житня, ячмінна, манна, перлова крупи, молоко та молочні продукти.
Медикаментозну терапію слід проводити в умовах психіатричних або денних психіатричних стаціонарів 2 рази на рік, упродовж 2-4 місяців.
Важливе значення для прогнозу щодо розвитку соціальної адаптації аутичних дітей має рання діагностика захворювання. Приблизно 60% дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи і досить непогано адаптуватися в суспільстві.
Матеріал підготували: доценти курсу психіатрії та медичної психології кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка Василь Деркач, Світлана Русіна, Роман Рудницький.
