• Українська
  • English
Всесвітній день розповсюдження знань про аутизм
Share on facebook
Share on google
Share on twitter
Share on linkedin
Всесвітній день розповсюдження знань про аутизм

Всесвітній день розповсюдження знань про аутизм

ДИТЯЧИЙ АУТИЗМ. Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності й пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм.

Основними ознаками аутизму є:

одинокість дитини, яка формує порушення її соціального розвитку при нормальному рівні інтелектуального розвитку;

супротив до змін в навколишньому, схильність до постійності, а саме – стереотипні заняття, потяг до одних і тих же об’єктів;

затримка і порушення розвитку мовлення при нормальному  рівні інтелектуального розвитку дитини;

поява клінічних симптомів у дитини до 2-3-річного віку.

В аутичних дітей з народження спостерігається мляве смоктання, рання відмова від грудного молока, вибірковість у догодовуванні. Такі діти схильні до закрепів. Одні із них мало реагують на оточуюче, інші годинами кричать у відповідь на незвичний голосний звук. Ці діти не бояться залишатися одні. У старшому віці вони бувають схильними до рідних, однак ровесників уникають. Рідко висловлюють скарги. На конфліктну ситуацію, зазвичай, реагують криком, агресивними діями чи займають страждально-оборонну позицію. По допомогу до старших звертаються рідко. Агресивні спалахи є постійною реакцією на найменші зміни розпорядку дня, засвоєння нової інформації, діяльності тощо.

Дитячий аутизм – це аномалія психічного розвитку у вигляді ізоляції дитини від зовнішнього світу. Зустрічається у 2-4 випадках на 10000 дітей, частіше у хлопчиків, ніж у дівчаток, у співвідношенні 3-4 : 1, хоча хвороба у дівчаток відрізняється більш тяжким перебігом та ознаками спадкової схильності. Не дивлячись на тяжкість порушень психічного розвитку дитини, в 1/3-1/4  випадків з віком спостерігається зменшення патологічних рис.

Особливою є поведінка аутичних дітей, а саме: вони ніколи не дивляться в очі іншої людини, уникають спілкування з іншими дітьми. Як правило, такі діти практично не розмовляють, а якщо й говорять, то в досить специфічній манері розповідають про себе – у другій чи третій особі. При цьому їхнє мовлення монотонне, фрагментарне, інтонації не відповідають значенню висловлювань. Характерна також їхня цікавість до механічних предметів, але до суспільства аутисти виявляють очевидну байдужість.

У таких дітей бувають незвичайні фантазії, захоплюючі потяги, від яких відволікти їх майже неможливо. Це і розкачування, біг по колу чи від стіни до стіни; такі діти “залазять” у підвали, смітники, малюють жорстокі сцени насилля, виявляють агресію до інших дітей, уявляють себе казковими персонажами,  “перевтілюються” у тварин.

Викривленість розвитку аутичних дітей може проявлятися у парадоксальних поєднаннях: вони уміють проводити розумові операції, які випереджають вікові норми розвитку, але водночас при цьому спостерігається нездатність їх до практичного життя, до засвоєння повсякденних навичок, а також труднощі у встановленні взаємовідносин із навколишніми. Характерним є і контакт із зовнішнім світом – переважно через рідних, найчастіше – через маму.

Звертає на себе увагу й одноманітний та однобічний характер розвитку здібностей і нахилів дітей-аутистів: вони люблять перечитувати одні й ті ж книги, колекціонувати однорідні предмети. У таких дітей недостатня соціальна направленість, а саме – відсутність інтересу до перегляду кінофільмів та телепередач, які відображають міжособистісні стосунки.

Для аутичних дітей характерно відставання у фізичному розвитку: у віці 2-7 років такі діти нижчі за своїх ровесників. Вони схильні до інфекцій верхніх дихальних шляхів та дисфункцій травного тракту. Часто у них спостерігається моторна млявість, вони пізніше за ровесників починають повзати, сидіти, ходити, бігати.

Такі пасивні діти більш зручні у побуті: вони рідко щось просять, можуть годинами гратися у манежі, не турбуючи маму і повністю їй підкорятися. Основні труднощі побутового плану починаються дещо пізніше. Коли дитина починає ходити, то її характер змінюється: зі спокійної вона перетворюється у збуджену, розгальмовану, не підкоряється дорослим, тяжко, із великою затримкою, засвоює навички самообслуговування, погано зосереджується, її важко організувати, навчити. Приблизно дві третини таких хворих дорослого віку не можуть вести самостійне існування. У легких випадках можуть досягти певної професійної пристосованості.

Відомо, що 10% аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з ровесниками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті ж речення, у 15 років покинув школу. В університеті нажив ворожої слави. Впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби до існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері.

Основні акценти лікувальної програми хворих на аутизм

Основними акцентами лікувальної програми хворих на аутизм є стимуляція мовленнєвого та соціального розвитку дитини із контролем зміненої поведінки. Корекційна робота спрямована переважно на розвиток емоційного контакту з дорослими і навколишнім середовищем, з формуванням самостійності та незалежності дитини у її повсякденній поведінці через зняття страху, переведення проблемних ситуацій у гру, з підкресленням рис сміливості дитини: “ти все можеш”, “ти нічого не боїшся”, “ти молодець”. Бажано таких дітей нагороджувати час від часу навіть за найменші їхні успіхи.

Важливим також у терапії дитячого аутизму є використання спеціальної дієти, а саме: зменшення споживання чи виключення з раціону таких продуктів, як пшенична, вівсяна, житня, ячмінна, манна, перлова крупи, молоко та молочні продукти.

Медикаментозну терапію слід проводити в умовах психіатричних або денних психіатричних стаціонарів 2 рази на рік, упродовж 2-4 місяців.

Важливе значення для прогнозу щодо розвитку соціальної адаптації аутичних дітей має рання діагностика захворювання. Приблизно 60% дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи і досить непогано адаптуватися в суспільстві.

Матеріал підготували: доценти курсу психіатрії та медичної психології кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка Василь Деркач, Світлана Русіна, Роман Рудницький.

Корисно знати