• Українська
  • English
Як зберегти цілющі властивості меду
Share on facebook
Share on google
Share on twitter
Share on linkedin
Як зберегти цілющі властивості меду

Як зберегти цілющі властивості меду

Мед не тільки один з найдревніших харчових продуктів але, порівняно з іншими харчовими продуктами бджільництва (пилок бджолиний, маточне молочко), і найбільш доступний та всім знайомий.

Енергетична цінність меду перевищує таку зернистої ікри, м’яса, риби. Як унікальний харчовий продукт він символізує здоров’я, красу і довголіття.

У певних умовах мед може зберігати свої цілющі властивості десятки років.

Він гігроскопічний і тому його не добре зберігати в вологому приміщенні, бо поглинає вологу і скисає. Посуд з медом повинен бути добре закритим, це запобігає попаданню вологи і його бродінню. Найкраща температура для зберігання 5-10°С, при 11-20°С він може забродити. Мед краще зберігати в темному місці, або в темному посуді, світло погіршує його якості (руйнування ферментів, вітамінів). Не можна його зберігати в посуді з цинку, міді, свинцю та їх сплавів, оскільки при цьому утворюються сполуки, що можуть зашкодити здоров’ю і навіть спричинити отруєння. Небажане зберігання і в залізній тарі, оскільки внаслідок корозії металу від кислот меду він набуває неприємного запаху і смаку. Найкраща тара для нього це дерев’яна (бочка), скляна, глиняна (не глазурована !). Найкраще дерево для бочки – липа, осика, ялина, тополя. Сосна містить смоли, що псують мед, у дубових – мед темніє. Банки з ним не можна тримати поряд з речовинами, що мають різкий запах (фарби, лаки, есенції), оскільки він швидко набуває запаху цих речовин.

При бажанні отримати більш смачний і рідкий мед із закристалізованого, його треба дуже повільно нагрівати в водяній бані при температурі 45-50 С і в невеликій кількості (потрібної для споживання протягом 3-5 днів).

При правильному зберіганні і в стільниках (бджолиних сотах) мед може зберігатися дуже довго (навіть століттями), оскільки він має знезаражувальні властивості, згубно діє на мікроби і плісневі гриби.

Затарювати мед у скляний посуд необхідно в перші 1-3 місяці, поки він ще рідкий. Доцільно маркувати сорт меду, рік його виробництва, походження, місце збирання. Цим можна більш спрямовано здійснювати його оздоровче, профілактичне і лікувальне застосування.

Оздоровче застосування меду

Порівняно з іншими вуглеводами мед має ряд переваг:

  • легко засвоюється, не викликаючи подразнення органів травлення;
  • після фізичних навантажень набагато швидше прискорює відновлення організму;
  • спричиняє заспокійливу дію і легке розслаблення;
  • покращує виведення з організму різних небажаних метаболітів нирками.

Найбільш поширений спосіб вживання його – приймання всередину. Мед доцільно вживати по 1 чайній чи столовій ложці, подовше затримуючи в роті. Однак краще додавати його до води (200-250 мл), чаю, молока, відварів фруктів чи лікарських рослин, соків. Розчинений у такому об’ємі рідини він має близький до ізоосмолярного розчину стан, тому швидко всмоктується в верхніх відділах системи травлення, майже не стимулює шлункову секрецію та менше піддається дії ферментних систем органів травлення, не руйнуються його важливі складові частини (ферменти та білки меду). Нормальна доза його для дорослого 100-150 грамів на добу, поділена на 3-4 рази, для дітей — 30-80 грамів (у залежності від віку). На курс оздоровлення потрібно від 800 до 2500 грамів меду в залежності від виду хвороби, її стадії, віку людини.

Важливо знати, що розчинений у не кип’яченій колодязній чи джерельній прохолодній воді мед, прийнятий натще, спричинює послаблюючу дію, усуває закрепи. Це важливо, оскільки напружені темпи життя та споживання високозасвоюваної їжі з низьким вмістом клітковини сприяють так званим нейрогенним чи аліментарним закрепам, які нерідко посилюються гіподинамією. Ці ж умови в поєднанні і шкідливими звичками (куріння, вживання спиртних напоїв) сприяють розвитку пародонтозу, фарингітів. Тому вживання меду з тривалим затриманням його в роті є важливим запобіжним методом для цієї категорії людей.

Особливо корисний він людям інтенсивної розумової і фізичної праці, спортсменам, матерям-годувальницям, людям похилого і старечого віку. Він сприяє посиленню функціональних резервів організму, прискоренню і підвищенню ефективності відновного періоду, запобігає виникненню психоемоційних і розумових зривів, діє заспокійливо, покращує сон. В останні роки доведено, що споживання меду покращує стан антиоксидантних систем організму, функцію печінки, нирок, репаративні властивості тканин, прискорює загоєння ран.

Варто оцінювати оздоровчі особливості різних сортів меду для застосування його в оздоровленні контингентів ризику різних захворювань. Так, липовий, малиновий, акацієвий, лісовий, ехінацейний мед корисний людям схильним до простудних хвороб, туберкульозу, з ослабленою імунною системою.

Степовий, луговий, фацелієвий, гречаний, соняшниковий мед більш бажаний людям зі схильністю до хвороб органів травлення. Високі судинно-протекторні та дезагрегантні властивості, молокогінні для матерів-годувальниць з гіпогалактією має мед зібраний з люцерни, конюшини, каштану, буркуну. Цей мед більш корисний для людей похилого і старечого віку зі схильністю до судинної патології.

Він корисний всім людям, які проживають в зонах екологічного неблагополуччя, працюють на шкідливих виробництвах. Однак далеко не всі люди полюбляють регулярно і довго споживати його в оздоровчих дозах. Встановлено, що більшість людей лише протягом 1-3 тижнів проявляють смакові схильності вживання меду. Тому мед добавляють до багатьох відомих харчових і кондитерських виробів: медяники, кекси, пряники, морозиво, медово-дріжджові пасти, карамель, нугу,халву, пироги, запіканки. Особливо цінне в оздоровчому сенсі поєднання меду з фруктами: чорницями, малиною, полуницями абрикосами, яблуками, грушами, агрусом. Оригінальні смакові властивості та посилення оздоровчих властивостей мають страви і вареного гарбуза з медом, мед з сиром, мед з горіхами, мед з різними соками (наприклад, соками з червоних буряків, гарбуза)

Не рекомендується вживати його людям з надмірною чутливістю до нього (кропив’янка, набряк Квінке, свербіж шкіри, алергічний нежить), значній схильності до діареї,гострих інфекційних кишкових захворювань, хворим на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення.

Матеріал підготували: д.мед.н, професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб О.І. Волошин, д.мед.н, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Т.О. Ілащук, к.мед.н, доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб В.П. Присяжнюк

Корисно знати