За статистикою, найбільш вразливими до депресії стають діти в пубертатному віці.
Як правило, статеве дозрівання, яке супроводжується значною зміною гормонального балансу, може відобразитися на виробленні і захопленні серотоніну і дофаміну – основних медіаторів гарного настрою. Саме проблему гормональної нестабільності вважають патофізіологічною причиною депресивних розладів.
Як і у дорослих, у дітей депресія може розвинутися під впливом зовнішніх факторів – тривалий конфлікт між батьками, невдачі в школі, невміння будувати стосунки в колективі, важка втрата рідних.
Варто відрізняти депресію від поганого настрою, суму, печалі – ці емоції є нормальною реакцією здорової психіки на відповідні події, з якими стикається дитина.
Як правило, чим молодше дитина, тим швидше відбуваються у неї зміни настрою, діти до 7-8 років не можуть тривалий час сумувати, вони надто життєлюбні. Горе, яке викликається розлученням із матір’ю у 4-річної дитини, печаль із-за загибелі домашнього улюбленця, сум із-за сварки з приятелем у молодшого школяра – все це відбувається і поступово забувається протягом 1-2 днів, іноді набагато швидше.
Якщо відбулися гормональні зміни і у дитини виникла справжня депресія, все протікає дещо інакше. Завжди присутня загально відома тріада симптомів: хворобливо знижений настрій, ангедонія – неможливість отримати задоволення від чогось, погані думки, негативне мислення, що направлене на себе, знижена рухова активність. Дитина в цьому стані вважає себе поганою, не вірить, коли її хвалять, причому особливо важко їй ранком, одразу після пробудження. Разом з тим, почуття провини у дітей в стані депресії, як правило, направлено назовні. Якщо дорослі, які страдають цим недугом, схильні у всіх бідах і неприємностях звинувачувати себе, то дитина шукає винуватих навколо, причому частіше за все знаходить. Зміни в поведінці дитини стають помітними оточенню, особливо близьким людям – діти відмовляються йти в школу, садочок, перестають займатися улюбленою справою. Пропадає бажання зустрічатися з друзями, не радують гості і подарунки. Дитину в такому стані важко переключити на позитивні думки, а якщо це вдається, то триває дуже не довго. У стані депресії дитина може наносити собі шкоду – виривати волоси, травмувати шкіру, гризти нігті до крові. Забороняти подібні дії і наказувати дитину не має сенсу, це може призвести до ще більшого погіршення стану. У дитини може змінюватися голос, він стає тихим и приглушеним, нерідко навіть важко розібрати, що дитина говорить. У маленької дитини стає помітна підвищена тривожність – вона переживає за своє здоров’я, за життя і здоров’я мами, інших важливих для неї людей. Може задавати питання про смерть – саме по собі це нормально, приблизно після 6 років діти починають задумуватися про те, що таке смерть, але тут важливо сполучення з іншими симптомами.
Може порушитися сон і апетит дитини, як в один, так і в інший бік. На тлі перерахованих ознак можуть з’явитися і соматичні прояви – головний біль, розлади шлунка, причому як діарея так і закрепи, біль в животі, зазвичай блукаючий, нудота без причини і без блювоти. Можливі епізоди нічного нетримання сечі.
Найбільш важливе – всі перераховані ознаки можуть бути проявом звичайної втоми, поганого настрою, суму, але і в цьому випадку вони проходять за декілька діб. Депресія значно стійкіша, симптоми погіршуються з часом і не проходять протягом 2-3-ох і більше тижнів.
Можливо, схильність до депресії провокують проблеми внутрішньоутробного розвитку дитини, такі як гіпоксія плода, внутрішньоутробні інфекції та інші чинники, які можуть вплинути на структуру головного мозку.
Якщо ви запідозрили депресію у дитини, перш за все, необхідно звернутися до спеціаліста – психіатра, психотерапевта або невролога. Тільки лікар зможе підтвердити діагноз і порекомендувати лікування. Варто розуміти, що до 9-річного віку дитяча депресія має надто масований і нетиповий характер і розпізнати її може тільки досвідчений лікар.
Депресію у дітей рідко лікують за допомогою медикаментів, тим не менше, вже після 8 років допускається використання декотрих антидепресантів. Частіше за все дитину виводять з важкого стану за допомогою психотерапії, бесід с дитячим психологом, але основну роль відіграє сім’я. Лікування може бути досить тривалим, але без нього не обійтись.
Матеріал підготувала: Карвацька Наталія Семенівна – доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка Вищого державного навчального закладу України «Буковинський державний медичний університет».
