Хвороба Паркінсона є одним із найпоширеніших нейродегенеративних захворювань
і займає друге місце після хвороби Альцгеймера. Згідно статистично-епідеміологічних даних ВООЗ, в світі нараховуються 3,7 млн. (0,06% населення) людей із хворобою Паркінсона, в Україні – близько 70 тис. Захворюваність в загальній популяції складає від 70 до 220 чоловік на 100 тис. населення, а в Україні реєструється 133 випадки на 100 тис. населення. Спостерігається остання захворюваності з віком: на 100 осіб віком понад 60 років хворіє одна людина, а серед людей старше 65-70 – 2-3% випадків.
Хвороба Паркінсона – захворювання екстра пірамідної системи, що відноситься до групи синуклеїнопатій і характеризується ключовими моторними (гіпокінезія, ригідність, тремор спокою, поступальна нестійкість) і немоторними симптомами. Великий клінічний і науковий інтерес до немоторних симптомів обумовлений їх високою частотою розвитку і значним впливом на якість життя пацієнтів.
Велике значення для розуміння розвитку немоторних симптомів при хворобі Паркінсона має гіпотеза ольфакторного патогенезу. Порушення нюху при цьому розглядається як перший прояв цієї хвороби. Вважається, що аномальна складчаста форма синуклеїну утворюється в епітелії нюхових цибулин. Потім процес трансневрально поширюється на структури головного мозку, що мають зв’язок з нюховими цибулинами. Стадійність поширення патологічного процесу з поступовим залученням стовбуру мозку, лімбічної системи і кори підтверджується гіпотезою H/ Braak, згідно з якою існує 6 стадій розвитку хвороби Паркінсона:
- Перша стадія – дегенерація нюхової цибулини та переднього нюхового ядра, що клінічно може проявлятися порушенням нюху.
- Друга стадія характеризується ураженням ядер стовбура мозку, котрі контролюють афективні, вегетативні функції, цикли сну і неспання, що може проявитися порушенням поведінки під час сну зі швидким рухом очей, депресією, закрепами.
- Третя і четверта стадії характеризуються класичними моторними проявами, що пов’язано з розповсюдженням дегенеративного процесу на чорну субстанцію
- П’ята та шоста стадії: тільця Леві з’являються в лімбічних структурах та корі головного мозку, що призводить до розвитку когнітивних, поведінкових та психічних розладів.
Загальним для всієї групи нейродегенеративних захворювань є тривалий «світлий» проміжок, що передує початку неухильно прогресуючого процесу відкладання в клітинах зміненого білка. З іншого боку, це створює умови для використання широкого терапевтичного вікна при умовах діагностування потологічного процесу на доклінічній стадії або виявлення людей групи ризику (період до ураження чорної субстанції може тривати до 10 років).
Незважаючи на широке обговорення в науковій медичній літературі проблеми немоторних проявів хвороби Паркінсона, наявність яких є основною причиною погіршення якості життя даних пацієнтів, на сьогоднішній день в практичній неврології та психіатрії вони залишаються недостатньо дослідженими, так як не стандартизовані їх діагностичні та лікувальні критерії.
Серед найчастіших скарг, що турбують хворих, є труднощі при концентрації уваги, проблеми із запам’ятовуванням того, що трапилося нещодавно, поганий настрій, почуття засмученості, проблеми при засинанні, часті пробудження, відчуття тривоги, страху, паніки, яскраві, емоційні чи страшні сни.
Як показали дослідження, найпоширенішим немоторними проявами у пацієнтів із хворобою Паркінсона є когнітивні та інші психічні порушення – сенсорні порушення у вигляді гіпоосмії або аносмії; у 82% хворих – депресивні розлади легкого та середнього ступеню важкості, зниження як фізичного, так і психічного компонента здоров’я. Все це потребує своєчасної оцінки та надання необхідної медичної допомоги. Звернення за допомогою до лікаря-невропатолога або психіатра на початкових стадіях розвитку хвороби попереджає прогресування захворювання, виникнення рухових та вегетативних порушень.
Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, к.мед.н. Карвацька Наталія Семенівна
