«Людина – найнебезпечніша тварина на світі»
9 лютого проводиться Всесвітній день захисту морських ссавців і Всесвітній день китів. Заснований в 1980 році в Мауї, Гаваї, у рамках проведеного Фестивалю, присвяченого горбатим китам. Ці лютневі заходи у першій декаді місяця мають традиційний щорічний характер та вважають днем захисту не лише китів, а й усіх морських ссавців та інших живих істот морів та океанів. Відзначають офіційно вже з 1986 року, коли після 200-річного винищення китів Міжнародна китобійна комісія ввела заборону на китовий промисел та торгівлю китовим м’ясом.
Мораторій на китовий промисел забороняє будь-яке полювання на китів та торгівлю їх м’ясом у всьому світі. Винятками є тільки наукова діяльність та задоволення потреб корінного (аборигенного) населення. Вони встановлюються з дозволу урядів-членів Міжнародної китової комісії, до якої входять понад 80-ть країн. Попри те, що дана заборона діє і сьогодні, винищення тварин продовжується. Такі країни як Японія, Ісландія та Норвегія, де китобійні традиції дуже міцні, продовжують цим займатися в рамках строго визначених квот. Корінні народи Гренландії, Аляски та Чукотки також продовжують полювання на китів. Крім офіційного промислу у багатьох частинах світу процвітає браконьєрство.
Щороку в цей день природоохоронні організації організовують акції на захист китів та інших морських ссавців. Часто екологи об’єднуються і присвячують цей день захисту одного унікального виду, якому загрожує небезпека зникнення.
В Україні це свято можна назвати днем захисту дельфінів, адже вони є єдиними представниками морських ссавців, які живуть у наших солоних водах – дельфін афаліна, Дельфін білобокий, або звичайний та морська свиня або азовка. Через загрозу зникнення усі 3 види морських ссавців занесені до Червоної книги України та підлягають особливій охороні, а їхній вилов і використання у комерційних цілях заборонено законом.
У давнину люди вбивали китів тільки заради прожитку. Це траплялося нечасто, до того ж полювання на морських гігантів була справою непростою і небезпечною. Два-три кити, спійманих за рік, були удачею для невеликого прибережного поселення, що складається з декількох сімей. Видобутку вистачало, щоб не голодувати, а більшого й не було потрібно.
Популяції китів нічого не загрожувало, поки в XIII столітті європейці не почали будувати вітрильні морські кораблі. Майже відразу почався китобійний промисел в океані. На відміну від первісних морських мисливців, баски вбивали тварин не заради їжі. Вони продавали підшкірний жир, яким мешканці європейських міст заправляли світильники та китовий вус – з нього виробляли посуд та інші предмети побуту. Промисел став приносити шалені гроші, і у морських гігантів з’явився смертельний ворог – людина, вірніше її жага до наживи.
До кінця XV століття баски практично винищили біскайського кита і сірого кита, що мешкали в Атлантичному океані. У пошуках нового видобутку вони вирушили на північ, де ще мешкало понад півмільйона особин гренландських китів. До кінця століття промисел довелося припинити: цих великих видів китів майже не залишилося. До 1912 року в Північній Атлантиці майже повністю винищили великі види китоподібних. Вони б також зникли остаточно, якби не Перша світова війна.
У 1946 році була створена Міжнародна китобійна комісія, покликана врятувати китів від винищування. Організація ввела квоти на видобуток китоподібних і заборонила видобуток деяких видів китів. Однак китобої знайшли прогалини у законах – прихильники цього «промислу» стверджують, що китів доводиться відловлювати, і до того ж в значних кількостях, заради того, щоб забезпечувати людство жирами та білками. Але це абсолютна брехня! Немає жодного продукту, що поставляється китобійною промисловістю, який не можна було б синтезувати за ті ж гроші, а жири та білки можна виробляти в сільському господарстві, не піддаючи при цьому Землю тим непоправним спустошенням, яким ми піддаємо океан.
Китовий вус – рогові пластини у китових, що звисають з піднебіння та служать для відсіювання планктону, основної їжі. Китовий вус здавна застосовувався для різноманітних виробів: щетиною з китового вуса набивають меблі та матраци, з китового вуса роблять щітки, корсети тощо. До винаходу пластмасових матеріалів китовий вус застосовувався при шитті одягу та корсажної білизни, як матеріал для елементів, що надають певну форму, наприклад, бюста. Тож словосполучення «китовий вус» і досі вживають, як синонім таких деталей, незалежно від матеріалу, з якого вони виготовлені.
Вчені довго аналізували викопні решти, щоб зрозуміти звідки у китів «вуса». Аналіз черепа викопного морського китоподібного, знайденого в штаті Орегон (США) в 1970-х рр., показує, що прадавні кити, очевидно спершу повністю звичайні зуби, а потім у процесі еволюції у тварин сформувався китовий вус, пише журнал Science. Сині кити і їх «двоюрідні брати» інші види вусатих китів є єдиними істотами на Землі, які ловлять свою їжу, використовуючи китовий вус, велетенські рогові пластини, які фільтрують мільйони літрів води в день, щоб відсіяти основну їжу китів – планктон, ракоподібних і дрібну рибу. Але ранні предки цих морських ссавців харчувалися по-іншому: у них були зуби, схожі на зуби сучасних косаток. Китовий вус складається з кератину – тої ж речовини, що волосся й нігті, тому він не зберігається у вигляді скам’янілостей, а розкладається. Поки неясно, коли саме в китів з’явився китовий вус. Учені припускають, що перехід від зубів до «вусів» відбувся близько 23 мільйонів років тому.
На сьогодні полювання на китів не носить прибуток таких масштабів, як це було двісті років тому. У цьому нема потреби. Але раніше… раніше все було інакше. Взагалі, кити, кашалоти і фінвали давали декілька «цінних» продуктів для людини. Звичайно, з розвитком науки ці продукти навчилися заміщати, однак полювання на китів досі існує.
Що ж отримували люди завдяки цьому «полюванню»?
- Китовий жир давно став застосовуватися людством. Його успішно використовували для освітлення, а пізніше, коли з’явилася безліч механізмів, парових машин і верстатів, китовий жир використовували як мастило, у тому числі й в автомобілях. Поява гасу в ХIХ сторіччі спочатку знизило попит на китовий жир як джерело висвітлення. Однак з’явилися також і нові способи обробки китового жиру, у результаті чого його стали використовувати для миловаріння. Пізніше китовий жир знайшов застосування в харчовій промисловості – для одержання маргарину. У Європі перед Другою світовою війною в цілому підприємства закуповували до півмільйона тон китового жиру! З якого незабаром стали отримувати та гліцерин, а це медицина та косметологія.
- Китове м’ясо в їжу вживалося не завжди й причина цього – різкий і специфічний захід та труднощі видобутку. Китове м’ясо їли (і їдять) на Півночі, де в корінних жителів досить убогий раціон. Частину китового м’яса китобої при цьому успішно згодовували мисливським і їздовим собакам.
Цікавий факт – саме заради м’яса полювали на китів в Японії. Там навіть за довгі десятиліття чи навіть сторіччя з’явилося багато страв із китового м’яса і для них є унікальні рецепти.
- З розвитком харчової промисловості з м’яса китів навчилися отримувати м’ясний екстракт, що не має різкого запаху і застосовується для виробництва різних концентратів (супи та бульйони).
- Також з китових туш після певної підготовки отримували шкіру, що була досить міцною та довгий час використовувалася для виготовлення взуття в Японії.
- З кісток та сухожиль можна було екстрагувати желатин, що застосовувався в харчовій промисловості та довгий час використовувався при виробництві фотоплівки.
- До появи синтетичних вітамінів печінка китів становила інтерес як джерело одержання вітаміну А. З печінки антарктичного фінвала (вона важила до 350 кг) вдавалося отримати 2-3 кг коштовного вітаміну, а за змістом власне вітаміну А перевершувала печінку тріски.
- У кишківнику кашалота утворюється специфічна речовина, відома як амбра. На повітрі амбра швидко твердіє та має досить приємний запах. На Сході в Середньовіччі вважалися, що амбра має безліч корисних та містичних властивостей. Проте у Європі її використання було більш прозаїчним – фіксатор ароматичних речовин у парфумерії. Природно, що попит на амбру сильно впав після того, як їй знайшли синтетичну заміну.
- Китовий вус, який зараз рідко використовується, колись мав більшу цінність і часто застосовувався там, де потрібна була міцність і гнучкість. Найчастіше китовий вус раніше заміняв сталь і сучасні міцні синтетичні волокна. Наприклад, з цього коштовного колись матеріалу виготовляли дамські корсети, парасолі, частини вудлищ, стільці, міцні сітки, а також щітки та пензлики. Волокна з китового вуса знайшли застосування при виготовленні перук.
- Не обійшлося без використання частин тіла китів і мистецтві. Зуби кашалотів, а також їх кістки застосовували для всяких високомистецьких виробів – вирізали фігурки, амулети, обереги, рідше трубки, печатки й клавіші для музичних інструментів.
Сьогодні ж все це (ну, або майже все) зараз цілком успішно можна отримати синтетичним шляхом.
Кити не їдять людей і ніколи їх не їли чи не полювали на людей. А от люди… Люди нищили й нищать китів досить часто навіть заради розваги. На жаль і на сьогодні існують варварські «традиції», що полягають у вбивстві китоподібних – Фарерські острови, японське місто Тайдзі, також досі існує традиційне полювання на китів, тюленів, моржів і оленів тисячі років годує корінні народи Півночі (чукчі, ненці, ханти, комі, інуїти).
Інформацію підготував к.біол.н., доцент кафедри мікробіології та вірусології Міхєєв А.О.
