Лімфатична система – є частиною імунної системи, що морфологічно і функціонально об’єднана з кровоносною системою і представлена сукупністю лімфатичних капілярів, судин, стовбурів, проток та лімфатичних вузлів, які забезпечують дренаж органів, видалення продуктів розпаду, мікробних тіл та інших частинок, а також лімфопоетичну та захисну функції.
Лімфа – це аналог плазми крові, але відрізняється вмістом білка і містить клітинні елементи (лімфоцити, моноцити, плазмоцити), насичений ферментами (діастаза, ліпаза) та бактерицидними речовинами, вона є фізіологічним транссудатом і продуктом життєдіяльності органів. Її утворення відбувається в міжклітинних проміжках шляхом виходу частини рідкого складу крові, через стінки капілярів в межах даної тканини. За добу утворюється близько 2л лімфи.
Розрізняють первинні органи лімфатичної системи (кістковий мозок, тимус) та вторинні (селезінка, глоткове лімфоепітеліальне кільце, лімфатичні вузли, лімфоїдні скупчення). Функції лімфатичної системи: дренажна – відводить від тканин надлишок води із розчиненими в ній кристалоїдами; транспортна (провідникова) – здійснює всмоктування і транспортування колоїдних речовин, білків, краплинок жиру; захисна – в органах лімфатичної системи утворюються лімфоцити і антитіла, в лімфатичних вузлах затримуються чужорідні речовини; кровотворна – виробляє форменні елементи крові (лімфоцити); підтримка гомеостазу організму; метастазування. Структура організації лімфатичної системи: лімфатичні капіляри – лімфокапілярна сітка – лімфатичні судини – лімфатичні вузли – лімфатичні сплетення – лімфатичні стовбури – лімфатичні протоки.
Лімфатичні капіляри є початковою ланкою лімфатичної системи. Діаметр лімфатичних капілярів варіює від 10 до 200 мкм. З’єднуючись один з одним, лімфатичні капіляри формують замкнені одношарові сітки у фасціях, очеревині, плеврі, оболонках органів. У об’ємних і паренхіматозних органах (легенях, нирках, великих залозах, м’язах) внутрішньоорганна лімфатична сітка має об’ємну (тривимірну) будову. Стінки лімфатичних капілярів утворені одним шаром ендотеліальних клітин, базальна мембрана відсутня. Лімфатичні судини утворюються при злитті декількох лімфатичних капілярів. Їх діаметр становить 1,5-2 мм, стінки товщі за рахунок м’язового шару і зовнішньої сполучнотканинної оболонки.
Лімфатичні судини мають клапани, що запобігають ретроградному току лімфи і мають чоткоподібний вигляд. Судини, що несуть лімфу від шкіри, підшкірної клітковини, лежать зовні від поверхневої фасції і називаються поверхневими (епіфасціальними). У ділянці суглобів вони зазвичай знаходяться на згинальних поверхнях.
Глибокі (субфасціальні) лімфатичні судини збирають лімфу від м’язів, суглобів та інших органів, супроводжують глибокі кровоносні судини і входять до складу судинно-нервових пучків. Лімфатичні судини, що відходять від лімфатичних вузлів, спрямовуються до наступних лімфатичних вузлів цієї або іншої групи, або до протоки, що збирає лімфу з цієї частини тіла. На шляху току лімфи від органів лежить від 1 до 10 лімфатичних вузлів. Найбільша їх кількість розташовується по ходу лімфатичних судин, що несуть лімфу від тонкої і товстої кишок, нирок, шлунка, легень. Основними стовбурами є: яремні, підключичні, бронхосередостінні, поперекові, кишкові. Лімфатичні судини нижньої кінцівки супроводжують артерії та вени, перериваються в підколінних і пахвинних лімфатичних вузлах, звідки лімфа відтікає у правий і лівий поперекові стовбури. Злиття правого і лівого поперекових стовбурів є колектором лімфи і має назву «молочної цистерни», відбувається на рівні ХІІ грудного-ІІ поперекового хребців. Після цього злиття формується грудна протока, яка збирає лімфу з лівої половини голови, шиї, грудної порожнини, лівої верхньої кінцівки, черевної порожнини, порожнини таза, нижніх кінцівок; приймає ліві яремний, бронхосередостінний і підключичний стовбури; впадає в лівий венозний кут. Права лімфатична протока існує в 25 % і збирає лімфу з правої половини голови, шиї, грудної порожнини, правої верхньої кінцівки; утворюється від злиття правих яремного, бронхо-середостінного та підключичного стовбурів; впадає в правий венозний кут.
Лімфатичний вузол має переважно овальну форму. Лімфатичні вузли лежать групами на шляху лімфатичних судин, які йдуть від органів і тканин до лімфатичних стовбурів і лімфатичних проток. Вузол має ворота, через які входять артерії та нерви, а виходять вени і виносні лімфатичні судини. Ззовні вузол вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять капсулярні трабекули в паренхіму. В ділянці воріт капсула потовщується, утворюючи ворітне потовщення, від якого відходять в паренхіму ворітні трабекули, між якими знаходиться ретикулярна строма (в її петлях лежить лімфоїдна тканина). Паренхіму поділяють на кіркову і мозкову речовини. В кірковій знаходяться лімфоїдні вузлики, оточені лімфоїдною тканиною. На межі з мозковою речовиною розташована тимусзалежна зона, яка містить Т-лімфоцити. Мозкова речовина формує В-залежну зону.
Захворювання лімфатичної системи
характеризуються в основному патологічними змінами в лімфатичних вузлах (лімфаденіт) і лімфатичних судинах (лимфангіїт), які можуть бути як первинними, так і вторинними, що виникають внаслідок різних захворювань. Лімфаденіт інфекційного генезу проявляється збільшенням і болючістю лімфовузлів, почервонінням шкіри, місцевим підвищенням температури тіла. Лімфангіїт (ураження лімфатичних судин) рідко перебігає ізольовано, зазвичай поєднується з лімфаденітом і викликається тими ж чинниками. Як правило, це ускладнення за наявності місцевого осередку інфекції (фурункул, інфікована рана та ін.).
Тісний зв’язок лімфатичної і венозної систем організму призводить до того, що всі випадки хронічної венозної недостатності тою чи іншою мірою супроводжуються порушеннями циркуляції лімфи.
Так, варикозна хвороба нижніх кінцівок супроводжується набряками, причому в міру прогресування захворювання набряки стають стійкими і щільними (індуративними). Найбільшої вираженості набряки досягають за умов прогресуючого лімфостазу, цей стан визначається терміном «слоновість». В основі даної патології може бути вроджене недорозвинення лімфатичних судин, але найбільш частою причиною стає механічна перешкода на шляху відтоку лімфи за наявності пухлин, метастатичних уражень лімфатичних вузлів, їх рубцювання в ході проведення променевої терапії. При пухлинних захворюваннях різної етіології завжди виникає метастатичне ураження лімфатичних вузлів, від стадії раку тієї чи іншої локалізації залежить поширення процесу на регіонарні або віддалені лімфовузли. Первинне пухлинне ураження лімфатичних вузлів визначається за хвороби Ходжкіна (лімфогранулематоз). Для даної патології властиве генералізоване або локальне збільшення (частіше шийних) лімфатичних вузлів (на відміну від лімфаденіту лімфовузли є безболісними і щільними), супроводжується лихоманкою, підвищеною пітливістю, шкірним свербежем, збільшенням печінки і селезінки та вимагає спеціального протипухлинного лікування.
Велике значення має вивчення мікролімфоциркуляції в нормі та при патології для глибокого розуміння патогенезу, створення штучних лімфовенозних анастомозів для лікування важких набряків, дренування лімфатичних проток і стовбурів з метою детоксикації, ендолімфатичне введення лікарських речовин, ультрафіолетове опромінення лімфи.
Матеріал підготували: завідувач кафедри анатомії людини ім. М.Г. Туркевича, професор Віктор Кривецький, доцент Наталія Наварчук
