Цервікальна дистонія (ЦД) – це одна з форм фокальних дистоній, яка пов’язана з сенсомоторною дисфункцією та проявляється неадекватно зміненим тонусом м’язів шиї, яке, в свою чергу, призводить до патологічних поз голови та шиї, може спричиняти мимовільні рухи шиєю та головою. Оскільки рухи голови та шиї забезпечуються 54 м’язами, то і варіантів можливих комбінацій ЦД безліч.
Перші згадки про хворих з порушенням постави голови та насильницькими рухами шиї зустрічаються в античних медичних текстах, творах письменників епохи Ренесансу. А перше згадування терміну torticollis знайдено в творі Франсуа Рабле «Гаргантюа та Пантагрюєль». Експерти ідентифікували зображення ЦД в численних творах не тільки європейського мистецтва, але й у артефактах матеріальної культури доколумбової Америки.
Тривалий час ЦД вважалась психогенним захворюванням, а Ж.М.Шарко описував таке порушення як руховий невроз. Описаний Г.Мейджем та Л.Файнделем коригувальний жест також розцінювали як сильний аргумент на користь психологічного походження ЦД. Вчені з часів З.Фройда традиційно дотримувалися психоаналітичної теорії розвитку ЦД і розглядали симптоми дистонії як символічно трансформовані несвідомі конфлікти, породжені психологічною травмою в дитинстві. Тільки в 50-ті роки ХХ ст. завдяки працям К. Вільсона та Д.Марсдена змінився погляд на ЦД як органічне захворювання нервової системи.
Захворювання може розвинутись у будь-якому віці, середній вік початку – 38-43 роки, а пік захворювання припадає на п’яте десятиліття життя.
Поширеність ЦД сягає приблизно 9 випадків на 100 тис. населення, частіше хворіють жінки. Початок захворювання часто поступовий з наростанням симптомів протягом декількох років. До факторів ризику відносять травми голови та шиї, сімейний анамнез за дистонією чи тремором, або ЦД викликана вторинними причинами: токсичними (вживання наркотичних речовин, деяких медикаментозних препаратів, тощо), внаслідок перенесених мозкових інсультів чи дегенеративних захворювань.
В 2011 році було запропоновано нову класифікацію ЦД, яка базується на двох критеріях – положення голови та шиї та групі задіяних м’язів. Характерною особливістю ЦД є наявність коригувальних жестів, які призводять до тимчасового полегшення. Окрім моторних порушень частими симптомами ЦД є біль, психологічні та чутливі розлади, порушення якості сну.
Отже, ЦД є серйозним захворюванням, що суттєво обмежує фізичну і соціальну активність пацієнтів, призводить до порушення ментального здоров’я і тим самим зумовлює тривалу інвалідизацію. Щоб попередити інвалідизацію пацієнта з ЦД та запобігти розвитку вторинних змін у м’язах і дегенеративних змін у шийному відділі хребта необхідно вчасно встановити діагноз й розпочати лікування на ранніх етапах розвитку захворювання. Застосування ботуліністичного нейротоксину (БНТ) є терапією першої лінії і рекомендується при всіх формах ЦД. Лікування БНТ є високоефективним і зменшує виразність симптомів на 60-80% у переважної більшості хворих. В опублікованому у 2016 році звіті експертів Американської академії неврології (AAN) зазначено, що на підставі результатів проведених досліджень застосування БНТ має найвищий рівень доказовості – «А». Не обгрунтоване альтернативне призначення холінолітиків, антиконвульсантів, нейролептиків, бензодіазепінів здебільшого не призводить до очікуваного результату, а викликає небажані побічні ефекти.
Для правильної та своєчасної діагностики та адекватного лікування ЦД необхідна широка поінформованість неврологів і лікарів загальної практики щодо цієї патології.
Підготувала
доцент кафедри неврології, психіатрії
та медичної психології І.І. Кривецька
