Хропіння – це проблема не лише для тих людей, які вимушені його слухати, замість того щоб спати. Хропіння небезпечне і для самої людини, яка страждає на нього.
Хропіння – це специфічний низькочастотний вібруючий звук, що може виникати у людини при диханні під час сну. Воно відзначається у 5-10% дітей і приблизно у 30% дорослих. Легке похропування може бути у кожного і не вимагає лікування. Гучне хропіння нерідко є ознакою синдрому обструктивного апное сну – багатократної короткочасної зупинки дихання.
Річ у тім, що коли людина не спить, м’язи глотки, м’якого піднебіння та язика знаходяться в тонусі, просвіт верхніх дихальних шляхів зберігається вільним, дихання – легким і безшумним. Під час сну м’язовий тонус знижується, м’язи м’якого піднебіння і стінок глотки поступово розслабляються і тому трохи звужується просвіт глотки. Якщо до цього додаються ще й і нші чинники, що призводять до надмірного розслаблення м’язів глотки і/або її звуження, то при диханні і проходженні струменя повітря її стінки починають вібрувати і створювати характерний звук (хропіння).
У фазі глибокого сну відбувається подальше зниження м’язового тонусу в нижній частині носоглотки і ротоглотці (м’яке піднебіння, корінь язика, надгортанник), що може призводити до повного спадання глотки і розвитку гострого епізоду задухи.
В результаті органи починають зазнавати кисневого голодування, у відповідь на це головний мозок відновлює контроль над глотковою мускулатурою і дихальні шляхи знову відкриваються. Людина голосно хропе і робить декілька глибоких вдихів – в організмі відновлюється нормальний вміст кисню. За ніч цей цикл може повторюватися багаторазово (до 400-500 зупинок дихання різної тривалості).
Таким чином, величина просвіту верхніх дихальних шляхів на рівні глотки залежить:
- від початкового внутрішнього діаметру глотки
- від ступеня зниження тиску в просвіті під час вдиху
- від тонусу глоткових м’язів під час сну.
Часті епізоди задухи зі зниженням концентрації кисню в крові обумовлюють сонливість упродовж усього подальшого дня, головні болі, зниження потенції, пітливість і часте сечовипускання вночі, розвиток серцево-судинних, метаболічних, ендокринних, неврологічних і психічних порушень. І коло замикається, оскільки наявність цих захворювань стає причиною подальшого прогресування важкості та частоти храпу. А гострий і хронічний брак кисню під час сну істотно збільшує ризик артеріальної гіпертензії, порушень ритму серця, інфаркту міокарду, інсульту і раптової смерті уві сні.
У дітей наявність важкої форми апное сну веде до вираженого синдрому дефіциту уваги і гіперактивності, до відставання фізичного і психічного розвитку.
Різновиди хропіння
Розрізняють наступні види хропіння:
- епізодичне – може спостерігатися у усіх людей під час застуди, а також в результаті сильної втоми, вживання алкоголю;
- постійне – виникає не рідше трьох раз на тиждень;
- ускладнене хропіння – коли є присутніми епізоди зупинки дихання уві сні.
Найбільш частими причинами звуження просвіту дихальних шляхів на рівні глотки у дорослих є:
- різноманітні аномалії верхніх відділів дихальні шляхів, викривлена носова перегородка, відкладення жиру в стінках глотки у пацієнтів з ожирінням (відкладення жиру в області м’якого піднебіння, піднебінного язичка, бічних дужок звужують і здавлюють просвіт глотки); риніт, що протікає із запаленням і набряком носових ходів;подовжений піднебінний язичок; кіста Торнвальда (вроджене кистоподібне утворення, розташована на задній стінці носоглотки) тощо.
- нервово-м’язові дистрофічні процеси (старіння, нейром’язові захворювання, бічний аміотрофічний склероз) обумовлюють порушення роботи м’язів, у тому числі тих, які відповідають за підтримку просвіту дихальних шляхів у відкритому стані під час сну. Це збільшує ризик спадання стінок глотки і розвитку синдрому обструктивного апное сну.
- алкоголь, наркотики мають міорелаксуючу дію, гальмують активність головного мозку і сприяють виникненню хропіння.
- паління чинить негативну хронічну подразливу дію на верхні дихальні шляхи – в результаті формується набряк тканин, призводячи до звуження дихальних шляхів і провокуючи порушення дихання уві сні.
За наявності хропіння необхідно звернутися до отоларинголога або сомнолога. Можуть бути рекомендовані консультації і лікування у інших фахівців – онколога, дієтолога, стоматолога-ортодонта, кардіолога, ендокринолога, невропатолога.
Що робити при хропінні
За наявності хропіння необхідно:
- відмовитися від паління, алкоголю, снодійних препаратів;
- підібрати ортопедичну подушку (анатомічну контурну подушку з потовщенням під шиєю, що забезпечує найбільш фізіологічне положення голови по відношенню до тулуба);
- забезпечити підвищене положення узголів’я ліжка, спати на боці;
- понизити масу тіла при ожирінні;
- тренувати м’язи мови, м’якого неба і глотки за допомогою спеціальних вправ.
Лікування хропіння
Для зменшення хропіння розроблені спеціальні пристосування:
- внутрішньоротова капа – пристосування, що за формою відповідає зубним дугам, фіксується на зубах, висуваючи вперед нижню щелепу. В результаті язик зміщується і його корінь перестає западати і перекривати дихальні шляхи, м’які тканини глотки напружуються і не вібрують при проходженні повітря;
- носові смужки, які наклеюють на крила носа перед сном з метою розширення носових ходів і полегшення носового дихання.
Також для лікування храпа у 80-х роках 20 століття в Австралії була розроблена методика Пап-терапії (Positive Airway Pressure) – під час сну на обличчя пацієнта надівають маску, приєднану до компресора, який подає повітря і створює постійний тиск в дихальних шляхах. В результаті стінки глотки розправляються і не спадають.
Апарат СіПАП – компресор, який реагує на ритм дихання людини і подає додаткове повітря для підвищення тиску в дихальних шляхах з метою поліпшення їх прохідності, допомагаючи потоку повітря на природному вдиху здолати перешкоду. Тиск досягається за рахунок герметичності повітряного контура: повітря нагнітається компресором в гнучкий шланг і подається до еластичної полімерної маски, щільно прилеглої до обличчя. Слід розуміти, що метод діє механічно, не впливаючи на причину патологічного стану, і через декілька днів після припинення застосування апарату апное повертається.
Головною причиною призначення СіПАП-терапії є хропіння, яке супроводжується короткочасними зупинками дихання уві сні. Проте не кожне апное стає приводом для призначення СіПАП. Лікар передусім спиратиметься на:
- Відсутність ефективності інших методів лікування.
- Індекс апное (ІА) – кількість епізодів зупинки дихання не коротше 10 секунд впродовж години. Якщо ІА вище 20, апаратне лікування призначається за наявності супутніх патологій. Якщо вище 30 – у будь-якому разі.
- Наявність важких супутніх захворювань серцево-судинної системи (ішемія, гіпертонія, інфаркти в анамнезі) – оскільки ризик цих захворювань при регулярних апное багаторазово зростає.
Сучасні апарати СіПАП-терапії укомплектовані системою зволоження, яка дозволяє запобігти пересиханню слизової оболонки верхніх дихальних шляхів
Зараз існує декілька видів Пап-терапії і, відповідно апаратів:
СіПАП-терапія (CPAP – therapy – Continuous Positive Airway Pressure) – постійний позитивний тиск в дихальних шляхах, коли компресор через спеціальний гнучкий шланг і маску подає повітря під невеликим тиском в дихальні шляхи. У просвіті глотки створюється надмірний позитивний тиск, який злегка роздуває дихальні шляхи і не дає їм спадаться. Повітря подається постійно в одному режимі. І це є самим першим, стандартним варіантом такої терапії.
БіПАП-терапія – більш сучасний варіант терапії, використовується двухфазний апарат, коли апарат нагнітає в дихальні шляхи повітря під тиском, рівень якого залежить від фази вдиху і видиху. Датчик апарату реєструє дихальні зусилля пацієнта в реальному часі. Під час вдиху апарат збільшує лікувальний тиск і допомагає пацієнтові вдихнути. На початку видиху апарат швидко знижує тиск і не заважає людині видихнути. Так забезпечується допоміжна вентиляція легенів, при якій збільшується їх дихальний об’єм, покращується газообмін і знижується робота дихальної мускулатури.
Авто-СіПАП – подання повітря починається тільки в мить, коли прилад фіксує зупинку дихання, що допомагає пацієнтові здійснити вдих; тиск при цьому підвищується поступово і фіксується на рівні, достатньому для здійснення вдиху
При неефективності консервативної терапії може бути показане хірургічне лікування.
- Кріопластика і лазерна пластика піднебіння – термічний або лазерний опік слизової оболонки м’якого піднебіння, який провокує запалення цієї області. При загоєнні тканин розмір язичка зменшується, що скорочує вібрації м’якого піднебіння під час сну.
- Хірургічне усунення перешкод для нормального проходження повітряного потоку, спрямоване на збільшення просвіту глотки, відновлення носового дихання (хірургічне видалення аденоїдів, злоякісних пухлин, відновлення фізіологічно правильного розташування носової перегородки і так далі).
- Увулопалатофарингопластика – хірургічне видалення мигдалин, язичка і частини м’якого піднебіння проводиться в украй важких випадках.
Для того, щоб лікування було ефективним, воно повинне проходити по певному плану:
– первинне обстеження усього організму;
– виявлення усіх причин, що послужили розвитку недуги і повне їх усунення;
– щоденна профілактика, що перешкоджає подальшому розвитку хропіння. Це може бути своєрідна гімнастика для верхнього неба, наприклад:
- перекочування повітря з однієї щоки в іншу (50 разів за підхід).
- витягування язика у бік підборіддя і втягування його назад (20 разів за підхід).
Попри те, що консультація фахівця тут просто необхідна, деякі випадки, не такі складні, можна лікувати і в домашніх умовах. Ви впораєтеся без допомоги лікаря, якщо:
- ознаки хропіння з’явилися зовсім нещодавно, звуки не часті і не занадто турбують;
- інтенсивність звуків дуже помірна;
- під час хропіння не виникає затримок дихання;
- не спостерігається аномалій у будові носоглотки.
Додатково посприяти хорошому лікуванню може придбання спеціального ортопедичного матраца, подушки, створення спокійної, розслабляючої атмосфери в спальні, необхідній для спокійного сну людини.
В деяких випадках рецепти народної медицини також здатні принести користь при позбавленні від храпа в домашніх умовах.
- Щодня випивати склянку свіжовитеснутого капустяного соку з медом. Капуста в цьому напої сприяє позбавленню від набряклості, а мед допомагає тонізувати м’язи носоглотки і позбавляє від хронічного запалення.
- Щоденне закапування в ніс олії обліпихи. Процедуру краще проводити перед сном. Олія обліпихи мяко знімає набряк гортані, сприяє полегшенню дихання.
- Один раз в тиждень можна виділити день для повного голодування. Напередодні перед сном необхідно випити склянку чистої джерельної води (добре підійде для тих, хто страждає надмірною вагою).
- З’їдати перед вечерею одну невелику запечену моркву.
- Щодня полоскати горло перед сном відваром з кори дуба з додаванням календули. Складові цього відвару слід брати з розрахунку один до одного. Заливати обов’язково кип’яченою водою. Далі розчин настоюють, а потім ним полощуть горло.
- За допомогою склянки води із заздалегідь розчиненою в ньому ложкою морської солі промивати ніс перед сном.
- Пропивати перед сном настій аптекарського польового хвоща.
Не можна не відмітити великого значення для боротьби із хропінням гри на духових інструментах. Особливо для цієї мети рекомендують використовувати гру на австралійському народному інструменті діджеріду. В Австралії цей інструмент роблять з стовбура евкаліпту, який проїли терміти. Але його можна змайструвати самому з підручних матеріалів, зокрема з пластмасової труби для сантехніки (дивись матеріали в Ютуб). Гра на цьому інструменті укріплює верхні дихальні шляхи та підвищує тонус мязів гортані. Окрім того, вібрації, які створюються при грі на цьому інструменті покарщують відтік лімфи з області шиї. Згідно проведених досліджень, гра на діджеріду протягом двох тижнів допомагає знизити інтенсивність хропіння в 1,5 рази.
Але у нас також існує прекрасний інструмент для зменшення хропіння – це дримба, яка в Україні найчастіше використовується в гуцульському музичному побуті.
Окрім того, корисно для зменшення хропіння співати. Під час співу мяке піднебіння стає дуже рухливим та приймає різноманітні форми та позиції, що корисно для укріплення його мязів. Слід відмітити, що раніше люди постійно співали – під час роботи, в радості та в горі. Сучасна людина, на жаль, обділяє себе в цьому задоволенні. Та й сучасні попсові пісні – не найкращий варіант для співу. Але можна сміливо сказати, що спів – це профілактика хропіння та передчасної смерті від зупинки дихання під час сну.
Підготував доцент Кричун І.І.
