Тривожні розлади у дітей мають мультифакторну природу та різноманітні клінічні прояви. Тривожність — це базова емоція, яка виконує адаптаційну функцію. Проте вона може набувати патологічного характеру та значно впливати на психічний розвиток, успішність у навчанні, соціальне функціонування та, відповідно, якість життя підлітків. За даними ВООЗ, до 10% дітей віком до 12 років можуть мати клінічно значущі прояви тривоги. Проблема часто залишається недіагностованою, особливо у молодших школярів.
Згідно з DSM-5 та МКХ-11до найбільш поширених тривожних розладів у дітей належать:
- генералізований тривожний розлад (ГТР),
- розлад соціальної тривожності (соціофобія),
- панічний розлад,
- специфічні фобії,
- розлукова тривожність,
- обґрунтована тривога у зв’язку з посттравматичним досвідом (ПТСР).
У дитячому віці тривога часто проявляється соматично: головним болем, болем у животі, порушенням сну.
У дошкільному віці найпоширенішою є розлукова тривога (найчастіше з людиною до якої вона відчуває сильну прихильність – мамою), яка при патологічному перебігу порушує адаптацію дитини до дитсадка та школи.
У молодшому шкільному віці — специфічні фобії (темрява, монстри, лікарі), а також шкільна тривожність, пов’язана з успішністю в навчанні.
У підлітків — соціальна тривожність, супроводжується страхом оцінювання, зниженням самооцінки та уникненням соціальних контактів.
Психосоціальними чинниками розвитку підліткової тривожності є:
- Сімейне середовище: надмірна опіка, тривожні батьки, конфлікти, розлучення.
- Шкільне середовище: булінг, авторитарний стиль викладання, труднощі в навчанні.
- Індивідуально-типологічні особливості: тривожний темперамент, підвищена чутливість до фрустрації.
- Цифрове середовище: надмірне використання соцмереж, інформаційна перенасиченість, кібербулінг.
Оцінка тривожності у дітей повинна бути комплексною:
- клінічне інтерв’ю з дитиною та батьками,
- спостереження в природних умовах,
- психодіагностичні методики: SCAS, SCARED, MASC, CBCL.
Важливо також виключити соматичні захворювання, що можуть імітувати тривожні симптоми.
Підходи до терапії:
- Психотерапія: когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є методом вибору. Використовуються ігрові, арт- та казкотерапевтичні методики.
- Психоосвіта: для батьків, учителів, самої дитини.
- Фармакотерапія: за наявності середньо- або тяжких форм — застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), але виключно під наглядом дитячого психіатра.
- Раннє втручання: критично важливе для профілактики хроніфікації розладу.
Ефективне лікування можливе лише за умов міждисциплінарного підходу, що враховує вікові, соціальні та індивідуальні особливості дитини. Пріоритетним напрямом має бути рання діагностика та психопрофілактика у навчальних і сімейних контекстах.
Інформація підготовлена доцентом кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології Світланою Русіною.
