Нові ліки, техніка і технології сприяють збільшенню тривалості життя, тепер середній вік людини набагато більше, ніж будь-коли.
Ми починаємо стикатися з такими захворюваннями, про які люди давнини могли навіть і не турбуватися. Одне з таких захворювань – це хвороба Альцгеймера, яку іноді страхітливо називають сучасною «чумою» або «епідемією XXI століття». Ким же був цей вчений, чиє прізвище зараз не знає хіба тільки дитина і ледачий. Алоїс Альцгеймер – ось той геній, що дав людству в руки складний пазл, який ще належить скласти сучасним ученим.
Ким же він був і що такого важливого зробив за свою кар’єру?
Алоїс Альцгеймер народився 14-го червня 1864 в Маркбрайті, маленькому Баварському селі на півдні Німеччини, де його батько працював нотаріусом. Звідти родина Альцгеймера переїхала, коли Алоїс був ще маленький, для того, щоб він мав можливість вчитися в Королівській гуманістичній гімназії. Пізніше, обравши в якості свого шляху медицину, юний Алоїс був студентом медичних університетів в Асхаффенбурзі, Тюбінгені, Берліні та Вюрцбурзі (де він написав свою докторську дисертацію і отримав ступінь в 1887 році).
Його справжня медична кар’єра почалася роком пізніше в 1888-му в якості лікаря-ординатора психіатричної лікарні (the Hospital for Mentally ill and Epileptics) у Франкфурті на Майні. Там він пропрацював сім років, і згодом його призначили на посаду головного лікаря. Продовжив свою кар’єру Альцгеймер в якості помічника старшого лікаря в муніципальній лікарні для хворих на лунатизм і епілепсію (Municipal Hospitalfor Lunatics and Epileptics), якою керував Еміль Сіол (Emil Sioli).
Навіть працюючи, Алоїс не переставав вчитися своєї основної спеціальністі – психіатрії, але його увагу також привертала така галузь науки як нейропатологія. Він почав цікавитися дослідженнями кори людського мозку, її анатомією. Протягом своєї роботи він зібрав чималий архів даних аутопсійних досліджень, якими користувався протягом всієї наукової кар’єри. Після того, як Альцгеймер рік пропрацював в лікарні Еміля Сіолі, до його роботи приєднався Франц Ніссль (Franz Nissl). Він уже був відомий своєю революційною технікою фарбування нервових клітин, яка досі застосовується в нейробиологичних лабораторіях по всьому світу. Між двома вченими виникла близька дружба, вони проводили дні безперервно працюючи з пацієнтами, а вечорами обговорювали отримані результати. Дослідники разом вивчали патологічну і нормальну анатомію кори головного мозку. В результаті їх робота вилилася у великий збірник праць, що складається з шести книг, який називався «Гістологічне і гістопатологічне вивчення кори головного мозку» і був опублікований в період з 1906 по 1918 роки.
У 1894 році Алоїс Альцгеймер у віці 30 років одружився на вдові банкіра Сесілії Гейзенхаймер, від шлюбу з якою у нього народилося троє дітей. На жаль, щастя їх було недовгим, в 1901 році Сесілія померла.
У 1895 році Нісль, який став близьким другом Альцгеймера, переїжджає в Гейдельберг для роботи з відомим німецьким психіатром того часу Емілем Крепелином (Emil Wilhelm Magnus Georg Kraepelin). А сам Алоїс в той же час стає директором міської лікарні у Франкфурті. Саме там його і чекала та фатальна зустріч, завдяки якій сучасні вчені з безлічі лабораторій по всьому світу ламають голови, щоб розгадати загадку хвороби, названої його ім’ям.
Так чий же випадок хвороби описав вчений? Першим таким пацієнтом або, точніше, пацієнткою стала 51-річна Августина Детер, яку чоловік помістив в лікарню через погіршення психічного здоров’я жінки. Вона мала не зовсім класичний комплекс симптомів: дезорієнтація, манія переслідування, провали в пам’яті, безсоння, а також труднощі з читанням і письмом. Цим і зацікавився дослідник. Подібні ознаки ослаблення інтелекту спостерігалися і раніше, але описувалися у людей набагато більш старшого віку. Симптоми продовжували прогресувати і доходили до появи галюцинацій і крайнього ступеня агресії. Після смерті пацієнтки Альцгеймер зважився провести дослідження її трупа. Розтин підтвердив те, що і підозрював лікар, а саме наявність хвороби, яка вражала мозкову тканину. У підсумку ця жінка стала найбільш раннім випадком опису захворювання.
У 1902 році Крепелин запросив Альцгеймера працювати з ним в Гейдельберзі. Роком пізніше вони удвох приїхали в університетську психіатричну клініку в Мюнхені, де його кар’єра в якості вченого досягла найвищої точки. Роботи, зроблені в той період часу, призвели до того, що Альцгеймер продемонстрував, як діагноз, поставлений на основі вивчення гістологічних препаратів, може використовуватися для відповіді на клінічні питання. Важливо відзначити, що в своїх роботах Альцгеймер вказав на той факт, що процеси, що лежать в основі дегенеративного захворювання, ніяк не залежать від запальних реакцій.
Цікавим є те, що всі ті факти та висновки, які зробив Алоїс Альцгеймер, засновані на його дослідницькій роботі вже більше 100 років не виправлені, не змінені, а лише цілком і повністю підтверджуються.
На з’їзді психіатрів в листопаді 1906 року в Тюбінгені Альцгеймер представив свою роботу про «специфічну хворобу кори головного мозку», де описував її клінічні і нейропатологічні особливості. За підсумками патологоанатомічних досліджень мозку він вказував на те, що у літніх людей часто зустрічається стоншення кори головного мозку. Вчений також відзначав два відхилення в мозку від норми, а саме: нейрофібринові згустки, що представляють собою змінений цитоскелет нервової клітини, і нейротоксичні відкладення розміром з «просяне зернятко» – амілоїдні бляшки, що знаходяться в позаклітинному просторі. У своєму виступі Альцгеймер відзначив, що слабоумство його пацієнтки Августини Детер було пов’язано саме з ураженням мозку.
Другим випадком деменції, який досліджував вчений, стало захворювання 56-річного чоловіка Йоханна Ф. Його помістили в університетську психіатричну клініку 12 вересня 1907 року, і помер він через три роки. Аутопсія його мозку показала зміни, аналогічні першому випадку. В результаті Краеплін в одній із глав своєї книги назвав цей синдром «хворобою Альцгеймера».
У 1908 році Алоїс Альцгеймер влаштовується співробітником в Психіатричний інститут і стає керівником анатомічної лабораторії при клініці. Там він зайнявся, крім дослідницької роботи, навчанням студентів з різних країн. Вчений витрачав багато часу на обговорення і пояснював кожному з них ті речі, які залишалися незрозумілими, розбирав з ними різні клінічні випадки. Ті, хто був присутній при цьому і міг спостерігати за його роботою в якості педагога, описують це незабутнє видовище так: «Альцгеймер з його великою головою схилявся над мікроскопом, на його шиї висіло пенсне на шнурку, а сам він завжди був з сигарою, яку опускав всякий раз, коли необхідно було прокоментувати або пояснити щось студенту». Також розповідали, що в кінці дня на лаві кожного студента можна було знайти сигарний недопалок, що відзначає його переміщення по лабораторії.
Фінальні три роки свого життя лікар присвятив дослідженням і клінічній роботі. Він сконцентрував всі свої зусилля на вивченні змін в гліальних клітинах при різних хворобах мозку. Його найвідоміша робота того періоду була пов’язана з псевдосклерозом Вестфаля-Штрюмпеля, який зараз носить назву хвороби Вільсона. У цій роботі він виділив дві різні форми змін в ядрах гліальних клітин, названі Альцгеймерским типом I і II.
Протягом своєї кар’єри він також працював над такими захворюваннями, як прогресуючий параліч, церебральний атеросклероз, пошкодження мозку, пов’язані з хронічним алкоголізмом, гостра сифілітична інфекція; також Альцгеймер досліджував анатомічну основу ідіотії, хореї Хантінгтона. Вчений, крім того, відкрив неопластичну природу пухлинних утворень при туберозному склерозі і вивчив зміни в мозку при епілепсії, визначивши при цьому анатомічні її підтипи.
Алоїс Альцгеймер помер у віці 51 року в результаті ускладнень, викликаних хворобою серця, і його поховали поруч зі своєю дружиною у Франкфурті.
Всі дослідження Альцгеймера просякнуті тісним зв’язком між його пристрастю до анатомо-гістологічних спостережень і великим клінічним досвідом. Він був вкрай допитливим і ніколи не публікував результати своєї роботи, поки повністю не перевіряв її правильність. Колеги описували його так: «Альцгеймер був людиною з ясним розумом і надзвичайною творчою жилкою, який прикладав великі зусилля до своєї роботи і завжди домагався наукової правдивості своїх результатів …».
Цей дивовижний чоловік, вчений, лікар – Алоїс Альцгеймер, чиї праці включають широке коло досліджень і інтересів, відкрив і описав не тільки хворобу, пізніше названу його ім’ям, а й вніс невимовний внесок в більшість ключових досліджень мозку. Його по праву можна вважати батьком нейропатології. Його пристрасть не тільки до пізнання нового, а й величезне бажання поділитися своїм досвідом привели до того, що він створив унікальну школу дослідження мозку в Німеччині, яка зараз існує вже більше століття.
Матеріал підготувала: асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка Герасим’юк І.Г.
