Хвороби, стреси, конфлікти, сімейні негаразди, життєві проблеми – це все є, це все існує, це – даність нашого життя. І разом з тим щастя, любов, досягнення, насолода, відкритість світові і щирість душі – це також є, це також даність. І наші здібності, які допомагають усілякі негаразди подолати – це також є, це все та ж сама даність. Розуміння того, що усі явища, усі події мають дві сторони – плюс і мінус, – це одна з основ позитивної психотерапії, визнаної Європейською асоціацією психотерапії і Світовою Психотерапевтичною Радою, або, як часто кажуть, позитум-підходу.
«Людина щаслива й здорова не тоді, коли у неї немає проблем, а тоді, коли вона знає, як їх правильно вирішити» Х. Пезешкіан.
«Позитум» у своєму первісному значенні – «позиція, становище» – це те що є, з усіма його мінусами, але й з усіма плюсами. З цього власне починається процес роботи у позитивній психотерапії. Клієнт, як правило, приходить з «мінусом» – проблемою, негараздом, питанням до себе чи до когось іншого. Він живе у цьому мінусі, живе цим мінусом, він висмоктує з людини сили, витягує усі ресурси, – і сил для рішення вже немає. І тому перше, що слід зробити – це зі стану «мінус» перевести клієнта в стан «плюс»: «Що тобі дає ця ситуація?», «Від чого вона тебе вберігає?», «Які ти бачиш плюси в ній?», «Чим вона тобі може бути корисною?» тощо. І щойно людина отримує можливість стати «над ситуацією», подивитися на неї збоку, трохи відсторонитися – з’являються сили, знаходяться ресурси, і шлях до зцілення можна вважати розпочатим.
Ще одна база позитум-підходу – це принцип надії і принцип самодопомоги. Психолог, який працює в руслі позитум-підходу вірить у те, що кожна людина відпочатку наділена здібностями, які допомагають їй свої проблеми вирішити! І тоді завдання психотерапевта – допомогти їй ці здібності виявити, розкрити, знайти ресурси і навчитися на них опиратися. Звідси – короткотерміновість процесу – 10-15 зустрічей – бо знайшовши в собі здібності, навчившись користуватися ресурсами, клієнт надалі вже не потребує допомоги від психолога, він сам може справлятися зі своїми складнощами!
Відомий вислів засновника позитивної психотерапії Н. Пезешкіана: «Тобі потрібна рука допомоги? Подивися, у тебе є своїх дві!»
Позитивна психотерапія ґрунтується на:
– позитивному підході до пацієнта до захворювання;
– змістовній оцінці конфлікту;
– п’ятиетапній терапії, в основі якої лежить самодопомога.
Позитивна інтерпретація симптомів або всього захворювання нерідко протиставляється загальноприйнятою, традиційною їх інтерпретацією. З точки зору позитивної психотерапії в кожному симптомі можна знайти не тільки поганий (негативний), але і хороший (позитивний) момент. Біль, наприклад, можна інтерпретувати як сигнал про лихо, підвищену температуру тіла – як хорошу опірність організму, і т. д. Основною метою позитивної психотерапії є зміна точки зору пацієнта на свою хворобу і як наслідок – нові можливості в пошуках резервів у боротьбі з недугою. А так як позитивна психотерапія виходить з того, що в основі багатьох психічних і психосоматичних захворювань лежить конфлікт, то зміна точок зору на симптоми або синдроми дозволяє терапевту (і пацієнту) більш диференційовано підходити до конфлікту. Іншими словами, психотерапевт, визначивши, що депресія – це насамперед «здатність людини глибоко, емоційно реагувати на конфлікт», далі буде займатися не стільки депресією, скільки конфліктом, який стоїть за цим синдромом.
Ще у позитум-підході багато роботи із уявою, творчістю, метафорами і притчами – все це спрямовано туди ж, на пошук ресурсів, аналіз здібностей до вирішення проблеми. І дуже часто ресурси можна знайти за межами власної культури (сімейної, дворової, субкультури, країни, нації) – тому позитивну психотерапію називають іще транскультурною. «Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, зроби те, чого ти ніколи не робив» – пише Н. Пезешкіан, і ці слова якнайкраще підходять для пояснення транскультурного підходу, адже те, як ми звикли чинити в себе вдома, в своїй сім’ї, в своєму колі друзів чи колег – це все добре, але розуміння й проживання серцем того, що деінде чинять по іншому – теж величезний ресурс. Десь і колись на образу реагують викликом на двобій, а десь – жартом, мовчанням чи образою у відповідь, а ще десь – озвученням своїх почуттів. Десь чоловіку прийнято тягти на собі тягар фінансування сім’ї, а жінці – тягар господарства, а десь усі обов’язки діляться порівну, десь батьки живуть потребами своїх дітей, втративши себе, а десь – дають їм свободу й звільняються самі… і це «десь» не завжди за тисячі кілометрів, інколи воно зовсім поруч. Лише озирніться…
Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, Юрценюк О.С.
