• Українська
  • English
  «Стрес-код»: основні причини професійного вигорання педагогів та його профілактика

  «Стрес-код»: основні причини професійного вигорання педагогів та його профілактика

        

Стрес – це не те, що з нами сталося, а як ми це сприймаємо.

Ганс Сельє

 

Протягом останніх років роботи під час епідемії  COVID-19, а потім повномасштабної військової агресії педагогам доводиться долати щоденні виклики, працюючи в умовах хронічного стресу та пристосовуючись нового формату освітнього процесу. Наслідком надмірного когнітивного, емоційного та фізичного виснаження є поступове виникнення синдрому професійного вигорання, який своєю чергою є одним із чинників розвитку синдрому «хронічної втоми», депресивних розладів та психосоматичних захворювань.

Чи є професійне вигорання захворюванням?

Синдром професійного вигорання входить до 11-го видання Міжнародної класифікації хвороб (МКХ), зокрема, розділу «Фактори, що впливають на стан здоров’я або контакт зі службами системи охорони здоров’я», в якому описані причини звернень пацієнтів за медичною допомогою. Він визначається як явище, що виникло внаслідок хронічного стресу на робочому місці, але не класифікується як медичний стан чи діагноз, тобто не вважається хворобою (https://icd.who.int/en/). Таким чином, поняття «професійного вигорання» використовується  тільки в професійному контексті і не повинно застосовуватися для опису досвіду в інших сферах життя.

Важливо не плутати професійне вигорання з депресією, яка є захворюванням та зазвичай не пов’язана суто з професійною діяльністю, а має зв’язок з іншими проблемами, зокрема з особистим життям.

Які чинники сприяють розвитку професійного вигорання педагогів?

  • дефіцит часу для виконання професійних функцій (роботи зі студентами) на фоні збільшення обсягів роботи з документацією;
  • робочі перевантаження (велика кількість студентів в групах, необхідність швидко опановувати нові технології навчання), перевищення норми тривалості робочого часу;
  • низький рівень матеріальної мотивації (зарплати, премії, надбавки) при значних обсягах виконуваної роботи;
  • дестабілізуюча організація діяльності: нечітка організація та планування праці, нестача устаткування, погано структурована інформація;
  • відсутність перспектив, обмежені можливості професійного розвитку та просування по кар’єрних сходинках;
  • «нездоровий» психологічний мікроклімат у колективі (блеймінг, газлайтинг, мобінг, харасмент тощо), конфліктність по вертикалі, у системі «керівник — підлеглий», і по горизонталі, у системі «колега — колега»;
  • відсутність неформального спілкування з колегами у позаробочий час (участь у спільних тренінгах, екскурсіях, активний відпочинок на природі тощо);
  • відсутність балансу між роботою та особистим життям.

Цікавим є той факт, що професійне вигорання доволі швидко поширюється в робочому колективі, а це в свою чергу – низька ефективність роботи підрозділу і висока плинність кадрів.

 

Які симптоми професійного вигорання?

Симптоми професійного вигорання можна умовно поділити на три групи:

Психофізичні:

  • загальна астенізація, відчуття постійної втоми (не лише вечорами, але і вранці, одразу після сну);
  • постійна загальмованість, апатія – відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію;
  • часті головні болі, функціональні розлади шлунково-кишкового тракту;
  • різка втрата або різке збільшення ваги;
  • порушення сну (безсоння або надмірна сонливість);
  • погіршення пам’яті, втрата гостроти мислення;
  • помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, зниження лібідо).

Соціально-психологічні:

  • нудьга, пасивність, відчуття пригніченості;
  • підвищена дратівливість (навіть на незначні, дрібні події);
  • часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування);
  • постійне безпричинне переживання негативних емоцій (почуття провини, образи);
  • почуття неусвідомленої підвищеної тривожності («щось не так, як треба»);
  • почуття гіпервідповідальності, відсутність впевненості у своїх силах;
  • негативна установка на професійні перспективи (по типу «як не старайся, все одно нічого не вийде»).

Поведінкові:

  • відчуття, що роботи стає все більше і виконувати її – все важче;
  • людина помітно змінює свій робочий режим (надовго затримується на роботі або скорочує час роботи), бере роботу додому, але вдома її не робить;
  • важкість прийняття адекватних обґрунтованих рішень;
  • відчуття непотрібності, зниження ентузіазму щодо роботи, байдужість до її результатів, зневіра щодо покращання ситуації;
  • невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях;
  • витрата більшої частини робочого часу на виконання автоматичних і елементарних дій;
  • дистанціювання від співробітників і керівництва, уникання неформального спілкування;
  • зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, застосування наркотичних засобів.

Спектр прояву наведених симптомів залежить від індивідуальних особливостей особистості педагога, вихідного стану здоров’я, тривалості стресової ситуації на роботі та вміння справлятися з нею. Часто серйозність цих симптомів не усвідомлюється, витісняється, поки психосоматичний вияв проблеми не змусить зайнятися своїм здоров’ям, переглянути основні цілі та орієнтири, визначитись із пріоритетами.

 Як запобігти професійному вигоранню?

– підтримуйте здорову атмосферу в колективі, де є спільні цінності, немає місця зверхності та приниженню, де робочі завдання рівномірно розподіляються між усіма членами колективу й співробітники злагоджено працюють разом для досягнення спільної мети;

– пам’ятайте власні мотиви вибору професії, опановуйте нові навички, удосконалюйте свої знання, розвивайтесь як педагог, медичний працівник та особистість;

опановуйте навички керування часом (плануйте свій день,  правильно розставляйте пріоритети, обирайте період оптимальної працездатності для виконання складних завдань,  ергономічно оптимізуйте робочу зону, нейтралізуйте «хронофагів», навчіться говорити «НІ»);

– впровадьте на робочому місці принцип супервізії (проаналізуйте наявність у себе проявів стресу, поговоріть про це з колегами, при потребі зверніться за допомогою до психолога);

– виділяйте достатньо часу на відновлення сил (раціональне харчування, достатня фізична активність, спілкування з рідними та друзями, відпочинок на природі, хобі, здоровий сон).

Не існує універсальних «ліків» від синдрому професійного вигорання. Будь-якій людині потрібно час від часу зупинятися для усвідомлення, що вона робить в цей момент, куди йде і до чого прагне.

Робота – це невіднятна частина нашого життя, тож бажаю всім відчувати цінність своєї праці та отримувати результати, які надихають працювати, адже як сказав у свій час Вінстон Черчіль «Ми заробляємо на життя тим, що отримуємо, але живемо тим, що даємо».

Підготувала: к.мед.н., ст.викл. кафедри гігієни та екології Оксана КУШНІР

 

 

 

 

Корисно знати