до Всесвітнього дня боротьби з інсультом (29.10)
та Всесвітнього тижня інсульту (28.10.-3.11.2025)
Наслідки інсульту ускладнюють повсякденне життя пацієнта. Вони можуть проявлятися слабкістю м’язів або, навіть, відсутністю рухів, порушеннями рівноваги, мовлення, когнітивних можливостей (втрата спогадів, складність обдумування та висловлення думки), порушеннями поведінки, емоційними розладами тощо.
Ступінь відновлення втрачених функцій значною мірою залежить від ураженої площі мозку та його локалізації, вчасності та адекватності наданої медичної допомоги, віку пацієнта та наявних супутніх захворювань, швидкості початку реабілітаційних заходів. Тому зрозуміло, що реабілітація починається одразу після стабілізації стану пацієнта.
Програма реабілітації складається індивідуально після терапевтичного оцінювання та аналізу специфічних функціональних обмежень пацієнта. Завдяки результатам, отриманим після виконаних зазначених процедур, міждисциплінарна команда разом із пацієнтом та його рідними, оточуючими може визначити й узгодити цілі лікування, які можна регулярно переглядати. Структуру первинної реабілітації розробляють залежно від можливостей та рівня функціонування хворого (наприклад, сила, тонус, дихання тощо), тому слід чітко окреслити мету заходів/участі пацієнта задля його чіткого мотивування. Реабілітаційна програма включає терапію з руховими обмеженнями, терапію діапазону рухів, які допомагають при наявності спастичності, функціональну електростимуляцію, роботу з логопедом, ерготерапевтом. Відомий факт: люди, які беруть участь у програмі реабілітації після інсульту, мають кращі результати, ніж ті, хто цього не робить.
Доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології Наталія Васильєва
