З моменту відкриття ротавірусів людини австралійськими вченими Р.Бішопом і Г.Барнесом під час електронномікроскопічних досліджень ультратонких зрізів біоптатів дванадцятипалої кишки
, отриманих від дітей, хворих на ротавірусний гастроентерит, минуло більше 40 років; втім щорічна захворюваність залишається стабільно високою та уражує працездатне населення різних континентів, країн світу – біля 125 млн випадків, серед яких до 900 тис. помирають. Офіційні статистичні дані про рівні захворюваності на ротавірусну інфекцію в Україні не відображають дійсності повною мірою, однак з використанням сучасних лабораторних методів діагностики показано, що у 40-60 % випадків діарей у дітей до 14 років спричинені саме цими збудниками.
Збудниками ротавірусної інфекції у дорослих та дітей є РНК-вмісні віруси шести серологічних груп (A, B, C, D, E, F): переважна циркуляція вірусів групи А відзначається серед дітей перших років життя, групи С – серед дітей старшого та юнацького віку й групи В – серед дорослих.
Захворювання розпочинається раптово, інкубаційний період зазвичай триває 1-2 доби. Людина інфікується від хворого або вірусоносія харчовим, контактно-побутовим, водним шляхами. Значне обсіменіння об’єктів навколишнього середовища й, очевидно, невелика інфікуюча доза пояснюють легкість передачі вірусу контактно-побутовим шляхом. Збудник виділяється з випорожненнями: впродовж перших 5-6 днів захворювання в 1 г фекалій міститься максимальна його кількість – до 109-1011 вірусних часток. Подеколи особи без клінічних проявів захворювання можуть виділяти ротавіруси впродовж кількох місяців! Поширенню ротавірусів також сприяє відносна їх стійкість у зовнішньому середовищі: тиждень у питній воді, біля 4 годин на шкірі рук, у фекаліях – до 7 місяців, у водопровідній воді при 20-40 0С – більше 2 місяців.
Примітним для недуги є поєднання гострої діареї (раптового проносу) з симптомами загального нездужання, болями у животі, блюванням, першінням у горлі, нежитю (катару верхніх дихальних шляхів), може наростати температура тіла – формується ротавірусний гастроентерит. Захворювання небезпечне ускладненнями, частіше у вигляді зневоднення, що вкрай серйозно для дітей раннього віку. Практично у всіх відзначаються зміни в мікрофлорі кишечника (зниження індигенної мікрофлори, ріст умовно-патогенної флори), що значно погіршує клінічну симптоматику та сповільнює елімінацію ротавірусів. Доведено розвиток вторинної дисахаридазної недостатності, переважно лактазної, що веде до накопичення в товстій кишці нерозщеплених дисахаридів. У нижніх відділах тонкого і в товстому кишечнику відбувається зброджування лактози кишковою мікрофлорою з утворенням великої кількості водню та органічних кислот, рН кишкового вмісту зміщується в бік кислого середовища, що призводить до посилення перистальтики. Це супроводжується так званою бродильною діареєю та болями в животі. Прогностично важливим є оцінка тривалості діареї, тривалості лихоманки, наявність патогенної мікрофлори у титрі більше 100 КУО/мл і наявність умовно-патогенної мікрофлори у титрі більше 1000 КУО/мл випорожнень. Специфічна діагностика ґрунтується на детекції антигенів ротавірусів у випорожненнях методом ПЛР, серологічних реакціях, імуноферментому аналізі.
Розглядаючи профілактичні заходи варто зупинитися на моментах дезінфекції або знезараження об’єктів довкілля: так, віруси втрачають інфекційну активність під час кип’ятіння впродовж 30 хв., повністю інактивуються при УФ-опроміненні за 15 хв., 70 % етанолом – за 30 хв.
Ключовим є виявлення хворих, їх ізоляція, госпіталізація за клініко-епідеміологічними показаннями до інфекційного стаціонару. Розроблено дві пероральні вакцини в якості специфічної профілактики: «Rotarix» (людська моновалентна) та «Rotateq» (бичача п’ятивалентна), широкомасштабна апробація яких наразі активно проводиться в багатьох країнах.
Попередити ротавірусну інфекцію та її ускладнення – зневоднення можна дотриманням простих рекомендацій:
- вживати якісну чисту питну воду, молоко виключно після термічної обробки;
- свіжі фрукти та овочі ретельно мити чистою водою, можна обдавати кип’ятком їх поверхню перед вживанням у свіжому вигляді;
- перед вживанням або приготуванням їжі ретельно мити руки з милом;
- уникати контакту з хворим, що має ознаки інфекційної хвороби;
- за появи перших ознак кишкової інфекції звернутися по консультацію до інфекціоніста для призначення адекватного лікування – відновлення водно-електролітного балансу, детоксикації та ентеросорбції, тощо.
Матеріал підготувала: кандидат медичних наук, асистент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології БДМУ, лікарем-інфекціоністом першої лікарської категорії Сидорчук Анютою Степанівною.
