І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Т.Г.Шевченко
Війна – це жах, породжений злими людьми. Вона отруює наше життя, накладає важкий гріх на сучасність та обтяжує майбутнє. Вона є печаллю, що вплітається в тканину людської історії, залишаючи за собою шрами, які загоюються довго та важко.
Тарас Григорович Шевченко – великий український поет і художник XIX століття творив у епоху, коли Україна переживала непрості часи політичних, соціальних і культурних випробувань. Його поезії часто вражали глибиною і проникливістю, але якби він жив сьогодні, його геній, безсумнівно, відобразив би сучасні реалії війни, адже попри свою творчу натуру, Тарас завжди був бунтарем. Його вірші надихали українців і за часів Революції гідності, і нині, під час страшної російської агресії. Символічним є той факт, що за рашистським плакатом під час звільнення Балаклії наші воїни побачили пророчі слова Тараса: «І вам слава, сині гори, Кригою окуті, І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!» Із цими ж словами на вустах захищав європейський вибір українського народу на Майдані не українець за походженням, але українець за духом Сергій Нігоян. Ці вірші стали ніби лейтмотивом української перемоги на всіх фронтах, яка неодмінно настане!
Нині війни і конфлікти принесли невизначеність, страх та страждання. Тарас Шевченко, із своєю гострою соціальною свідомістю, напевно, звернувся б до трагедії сучасного світу, виражаючи своє обурення військовими діями, які руйнують життя невинних, висміював би військову агресію та підкреслював трагічні наслідки для простого народу.
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Адже перед очима людей розгортається картина хаосу та розрухи, яка висвітлюють засоби масової інформації. Розлучені обставинами сімʼї та тисячі загиблих – це лише частина нашої реальності. Війна стає зловіщою тінню, що огортає нашу землю незвіданим горем, вражає серця всіх, навіть тих, хто далекий від вогню.
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Такі важкі реалії сьогодення, ймовірно, викликали б у Тараса Григоровича глибоке обурення та сум. Його перо взяло б заступницьку позицію щодо миру та гідності. Поет завжди виступав за права людини, проте сьогодні він навряд чи віддав би голос за мирний діалог, дипломатію та розв’язання конфлікту через переговори, бо на кону його і наша Україна. Безсумнівно, Тарас був би на полі бою. Він, попри свій гуманізм, нещадно бив би ворога, був би сильним, мужнім і патріотичним воїном, а в перервах між боями у свою захалявну книжечку записував би свої поетичні роздуми…
Його талановита і чутлива душа відобразила б трагедію тих, хто страждає внаслідок війни у творах, але він також акцентував би увагу на гуманітарних аспектах, взявши за основу ідею, що війна ніколи не є єдиною і доречною відповіддю.
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Отже, якби Тарас Григорович Щевченко жив сьогодні, його творчість відобразила б нинішній стан нашої країни, висловлюючи обурення та заклик до миру, а його слова стали б неабиякою нагодою для роздумів над тим, як зупинити такий хід історичних подій. Саме тому я написала вірш, який міг би передати увесь біль Шевченка:
У полумʼї вибухів, диму важкого
Війна розгорта чорні крила свої.
Земля все трясеться від жаху їдкого,
Страшенна безодня палає в огні.
Москаль усе тішиться, далі вбиває.
Біда все сміється у подиху зла,
Лише немовля у колисці ридає,
Не бачив хлопча в цьому світі добра.
Терзані муками, скупані болем,
Страхом покриті, їх світ обійма,
Наші військові, наші герої,
І перемога, яку кожен чека.
Стежини зруйновані, та не спогади в серці,
Міста всі в пилу огортає печаль,
Колись і ми відчинемо двері
майбутнього світлого, де наш є причал.
А сніг засипає сліди ворогів,
І сліпить, і гасне людськая тривога,
Мовчить у стогненні голодних вогнів,
На нього чекає кривава дорога.
У серці війни ростуть крила героя,
Та сила жива, вона не згаса
Не зникне, не вмре ніколи
Та мрія про мир і про незабуття.
Герат Аріадна,
студентка І курсу медичного факультету №2,
Переможниця ІІІ етапу Міжнародного мовно-літературного
конкурсу ім.Т.Г.Шевченка,
Науковий керівник – Лариса Шутак
