Нав’язливі рухи у дитини є однією з актуальних проблем в педіатричній неврології. Виникнення нервових тіків у дідей характерно для перших десяти років життя, причому пік захворюваності припадає на 5 – 8 річний вік. Тіки у дітей є короткі, стереотипні, це відносно елементарні рухи, що нагадують довільну дію, але недоречно чинені і здатні поширюватися на кілька м’язових груп.
Синдром нав’язливих рухів (тикоподібні рухи, стереотипії) – це повторювані, одноманітні рухи або звуки, які дитина робить без усвідомленої мети. Найчастіше вони є функціональними та не свідчать про серйозне ураження мозку. Основними причинами нав’язливих рухів у дітей є психоемоційні фактори, що є найчастішими чинниками розвитку. О них відноситься стрес, фобії, зміни в житті дитини (школа, садок, переїзд), конфлікти в сім’ї, а також перенавантаження фізичне та психоемоційне, у тому числі перенасичення гаджетами, шумом або емоційними подразниками, недостатність сну.
Чинниками розвитку тіків також можуть бути особливості темпераменту – емоційно чутливі, тривожні або імпульсивні діти більш схильні до виникнення тіків. Погані звички, які переходять в стереотипії, такі як гризіння нігтів, накручування волосся, часте моргання, посмикування плечей.
Як відрізнити функціональні нав’язливі рухи від органічних уражень нервової системи? Ознаки, що вказують на функціональний, «нешкідливий» характер: 1) рухи тимчасові, можуть зникати та повертатися; 2) посилюються при хвилюванні, стресі, втомі; 3) майже зникають, коли дитина зайнята цікавою діяльністю; 4) дитина розвивається нормально, без затримок і регресу; 5) відсутні нічні напади, паралічі, порушення ходи чи чутливості.
Ознаки, які можуть свідчити про органічні зміни та потребують огляду невролога: 1) рухи постійні, прогресують, стають складнішими; 2) супроводжуються втратою навичок, зміною поведінки, погіршенням мови; 3) присутні інші неврологічні симптоми: слабкість у кінцівках, проблеми з координацією, судоми; 4) рухи з’являються під час сну; 5) є підозра на перенесену травму, інфекцію, інтоксикацію; 6) дуже ранній вік (до 1 року) – потребує обережної оцінки. У таких випадках необхідна консультація дитячого невролога.
Отже, синдром нав’язливих рухів у дітей – переважно функціональний і тимчасовий стан, пов’язаний зі стресом, втомою, індивідуальними особливостями розвитку або нейрофункціональною незрілістю нервової системи. У більшості випадків він не становить небезпеки та зникає без лікування. Підтримка, спокійна атмосфера, стабільний режим дня та усунення стресових чинників – ключові кроки, які допомагають більшості дітей подолати стереотипії.
Доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка
Ірина Зорій
