У дитинстві мені доводилося чути від родичів і знайомих твердження про те, що бути лікарем непросто і що це одна з найбільш шанованих професій. Згодом я зрозуміла сенс цих слів. Одного літнього дня мені з мамою довелося їхати додому міжміським автобусом. Повітря в ньому було настільки душним, що прямо біля мене якась жінка знепритомніла. Мій юний розум не розумів, що трапилося і що робити в такій ситуації.Поки натовп завмер у мовчазному жаху, з іншого боку автобуса почулося: «Пропустіть, пропустіть, я – лікар». Молодий чоловік підійшов і виконав якісь магічні, як мені тоді здавалося, дії.
Тепер, будучи студенткою медичного університету, я вже знаю, що він перевірив пульс, змінив положення тіла та спокійно допоміг жінці опритомніти. Так я зрозуміла, що повагу й шану лікарі заслуговують, бо мають знання, обов’язок, відвагу та сміливість діяти тоді, коли інші завмирають від страху та сумніву. Тепер я вже не маленька дівчинка, а студентка БДМУ!
З кожним наступним семестром навчання в університеті я все глибше пізнаю різні аспекти медичного світу. Це чудово, що ми вивчаємо всі медичні профілі, оскільки можемо справді зрозуміти, з чим хочемо пов’язати своє життя.
Так, навчання інколи дається нелегко: модулі, перездачі, відпрацювання. Інакше й бути не може, бо наша професія дуже відповідальна. Добре, що студенти нашого вишу мають можливість за спеціальними програмами відпрацювати практичні навички на різних тренажерах, щоб жоден пацієнт у майбутньому не постраждав. Звичайно, тренувальний манекен не може замінити пацієнта, проте значно спокійніше працювати з реальним хворим після таких «управлянь».
Опанування практичних навичок на базі симуляційного центру БДМУ додало мені впевненості, з якою я можу розпочинати практичну діяльність. Під час занять з хірургії, як-от в опіковому відділенні, я спостерігала за хворими й допомагала їм насамперед чуйним словом. Мені було надзвичайно цікаво спостерігати за викладачами, які давали настанови та рекомендації своїм пацієнтам, після чого їх стан покращувався, а рани загоювались.
Найбільше мене вразила практика у психіатрії. Душевні хвороби зовсім інші: пацієнт не бачить, як «рана» загоюється, а часто навіть не усвідомлює факт захворювання, до того ж важко спрогнозувати термін одужання.
Під час вивчення теми про самогубства нашу групу повели в дитяче відділення, до підлітків. Там ми познайомилися з дівчинкою, яка здійснила спробу суїциду через проблеми в сім’ї та нелегкі взаємини з батьками.
Тоді я вкотре переконалася в тому, що дуже важливо налагоджувати хороші родинні стосунки, слухати й підтримувати одне одного, допомагати один одному. На жаль, не кожен це усвідомлює, дехто зневірюється. Тоді завдання психології та психіатрії – повернути цю віру, переконати в протилежному, покращити стан людини, яка втратила інтерес до життя.
Мене надихає думка, що одного дня і я стану лікарем-психіатром. Викладачі та їх розповіді про випадки з практики допомагають мені крок за кроком йти до мети. Через великий обсяг навчального матеріалу іноді опускаються руки, хочеться все кинути та піти просто виспатися (мрія кожного студента!), але особистий приклад наставників, їх професіоналізм і відповідальне ставлення не лише до роботи, а й до нас як до майбутнього української медицини – просто не дає мені права здатися.
Наш університет створює умови для постійного розвитку, і я рада бути частиною спільноти, де кожен прагне поглибити свої знання та вдосконалити навички.
Студентське самоврядування БДМУ відіграє значну роль в організації різних заходів, які сприяють як професійному зростанню студентів, так і розвитку їхньої соціальної активності.
Майбутні медичні фахівці мають змогу брати участь у тематичних семінарах і круглих столах, під час яких обговорюються актуальні питання сучасної української медицини. Студентське самоврядування часто ініціює зустрічі з досвідченими лікарями, які діляться своїм практичним досвідом, що значно розширює освітні горизонти студентів і дозволяє дізнатися про найновіші тенденції в медичній сфері.
Такі заходи допомагають нам не лише краще розуміти обрану професію, а й знаходити шляхи для власного розвитку, налагоджувати професійні контакти, які будуть корисними в майбутньому.
Окрім того, участь у студентському самоврядуванні забезпечує набуття важливих навичок, зокрема командної роботи, лідерства, правильної організації часу, що є важливими для майбутньої професійної кар’єри.
Я пишаюся тим, що є студенткою Буковинського державного медичного університету, адже маю можливість здобувати якісну освіту, яка допоможе мені належно виконувати свій професійний обов’язок – рятувати життя людей.
Щиро вдячна кожному викладачеві за знання й настанови та за віру в мене.
З 80-літтям, мій університете!
Автор есе: студентка 11-ї групи ІV курсу медичного факультету (спеціальність «Медицина», магістр) Ірина ОЛИКСЮК
Науковий керівник: доцент закладу вищої освіти кафедри суспільних наук та українознавства Галина НАВЧУК
